Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Осикін В.О.,

від відповідача - Ісаєв С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "ТВІГА"

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015

у справі № 826/17345/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "ТВІГА"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015, відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправними скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2014 № 0010772208 та № 0010782208.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Рекламне агентство "Твіга" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Крістенс" за період з 01.04.2012 по 30.04.2014, за результатами якої складено акт від 16.10.2014 № 493/1-22-08/34181318, в якому встановлено порушення позивачем вимог: пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1231282,00 грн., в тому числі за 2013 рік на суму 1231282,00 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 1296086,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у лютому 2014 року на 3172,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 30.10.2014 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0010782208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1620108,00 грн., у тому числі: 1296086,00 грн. за основним платежем та 324022,00 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0010772208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1539103,00 грн., у тому числі: 1231282,00 грн. за основним платежем та 307821,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, оскільки за відсутності факту придбання товару (послуг) або в разі якщо придбаний товар (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту та до валових витрат, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, платник податку виключно на підставі проведеної оподатковуваної господарської операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем (клієнт) та ТОВ "Крістенс" (агентство) було укладено договір № 08/02-01 від 02.02.2013, відповідно до умов якого клієнт доручає, а агентство зобов'язується за завданням клієнта надавати послуги з розповсюдження інформації (реклами) про продукцію, що випускається/реалізується замовниками клієнта з метою формування інтересу та споживчого попиту на продукцію, формування обізнаності споживачів про продукцію, збільшення обсягів реалізації продукції на території України, а клієнт зобов'язується приймати та оплачувати послуги агентства у відповідності до умов цього договору.

На підтвердження реальності виконання умов даного договору позивачем були надані первинні документи, зокрема: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); податкові накладні; рахунки на оплату послуг; платіжні документи на підтвердження перерахування коштів.

Судом встановлено, що в рахунках та в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) міститься підпис, але відсутні дані про посадових осіб, які підписували документи з зазначенням П.І.Б та посади.

Разом з тим, під час перевірки встановлено, що згідно даних ЄДР ОСОБА_4 являється не тільки засновником, а й керівником ТОВ "Крістенс", що уповноважена вчиняти дії від імені юридичної особи, в тому числі, підписувати договори та іншу первинну документацію.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.09.2014 по справі № 761/24578/14-к встановлено, що ОСОБА_4 в березні 2012 року на прохання невстановленої особи за грошову винагороду придбала суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ "Крістен", що надало можливість невстановленим особам, прикриваючись зовнішньо законним фактором реєстрації ТОВ "Крістен", здійснювати неконтрольовані державою фінансові операції та прикривати незаконну діяльність інших суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі, невстановлені особи протягом 2012 року - 2014 року відображали в податковій звітності 38022110 від імені ОСОБА_4 та подавали податкову звітність з розшифровкою податкового кредиту в розрізі контрагентів додатку № 5 до декларації з ПДВ, де відображали різних контрагентів, що підтверджує факт використання ТОВ "Крістен" для прикриття їх незаконної діяльності з метою ухилення від сплати податків.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Таким чином, судам слід врахувати наведені вище обставини та з'ясувати характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Крістенс", дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.

Зокрема, слід зазначити, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Крім того, колегія суддів вважає, що судам попередніх інстанцій за необхідності слід поставити питання про проведення експертного дослідження на предмет наявності чи відсутності ознак підроблення підпису посадовою особою, яка підписувала податкові накладні та інші первинні документи, видані ТОВ "Крістенс", оскільки встановлення даної обставини має важливе значення для правильного вирішення даної справи, зокрема, щодо правомірності включення позивачем сум до складу податкового кредиту на підставі цих податкових накладних.

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам справи, з урахуванням чого встановити правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "ТВІГА" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.