розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Тернопільського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про скасування наказу та поновлення на роботі, за касаційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2013 року,-

У грудні 2012 року ОСОБА_4 звернувся із зазначеним позовом до суду, у якому просив скасувати накази Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області (далі - УМВС України в Тернопільській області) № 1145 від 22 листопада 2012 року та № 268 о/с від 23 листопада 2012 року про звільнення його з органів внутрішніх справ у запас, поновити на займаній посаді та виплатити грошову компенсацію за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначав, що підставою для його звільнення слугувало службове розслідування за фактом грубого порушення частини 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП (80731-10) ), пункту 2.5. Правил дорожнього руху України та ігнорування вимог статті 7 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" на підставі пункту 64 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) . Вважаючи таке звільнення незаконним, оскільки із фактом вчинення зазначеного правопорушення категорично не згоден, позивач просив про задоволення позову.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Оскаржуваною постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволеною.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить його рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про залишення скарги без задоволення з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи позов суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ є безпідставним, оскільки наявними у справі матеріалами справи спростовується факт вчинення ним дисциплінарного проступку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Тернопільського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області у званні лейтенанта міліції.

20 листопада 2012 року начальником УМВС України у Тернопільській області затверджено висновок службового розслідування, яким встановлено, що позивач грубо порушив вимоги частини 1 статті 130 КУпАП, пункт 2.5. Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , накази МВС України №№ 90-10, 81-07, 157-07, 155-12 та статті 7 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України".

Підставою для службового розслідування слугувала інформація, що позивач 20 листопада 2012 року керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, за фактом чого його притягнуто до адміністративної відповідальності.

За наслідками службового розслідування, наказами начальника УМВС України в Тернопільській області № 1145 від 22 листопада 2012 року та № 268 о/с від 23 листопада 2012 року ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, звільнено з органів внутрішніх справ і запас Збройних сил України з підстав пункту 64 "є" Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) (за порушення дисципліни).

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_4 спростовується постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 1 березня 2013 року, якою постанову Тернопільського міськрайонного суду від 22 січня 2013 року скасовано, а справу відносно позивача закрито у зв'язку з відсутністю у діях останнього складу адміністративного правопорушення на підставі статті 294 КУпАП. Дана постанова апеляційного суду набрала законної сили з моменту її проголошення.

Так, порядок проходження служби в органах внутрішніх справ регулюється Законом України "Про міліцію" (565-12) , Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" (3460-15) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) .

Відповідно до підпункту "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (114-91-п) , особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006р оку № 3460-IV (3460-15) .

Згідно з частиною 1 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України службовою дисципліною є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Такими підставами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи рядового або начальницького складу органів внутрішніх справ ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може бути накладено такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, якою визначено порядок накладення дисциплінарних стягнень, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

У відповідності з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Окрім цього, частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Оскільки факт вчинення порушення позивачем службової дисципліни, що стало підставою для його звільнення, спростовується відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, що встановлено рішенням, яке набрало законної сили, висновок суду апеляційної інстанції про незаконність спірних наказів та звільнення позивача з органів внутрішніх справ ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи, є законним і обґрунтованим.

Тому рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області залишити без задоволення, а Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2013 року - без змін.