Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Малинін В.В., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дарницького районного суду м.Києва від 01.07.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва про визнання дій неправомірними,

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва з вимогами про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст.ст. 40, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2011-2013 роки.

Постановою Дарницького районного суду м.Києва від 01.07.2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, позивач посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві.

14.02.2014 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , однак листом від 18.02.2014 р. відповідач відмовив йому в призначенні такої пенсії, оскільки при переведені на пенсію за віком її розмір стане меншим ніж розмір пенсії за вислугу років, яку він отримує.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що подана до Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва заява позивача є фактично заявою про переведення з одного виду пенсії на інший, у зв'язку з чим відповідачем правильно застосовані до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не ч. 2 ст. 40 цього Закону, яка визначає порядок обчислення при призначенні пенсії.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , призначається одна пенсія за її вибором.

Згідно з ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

При цьому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 р. № 327 (327-2012-п) пенсії, призначені (перераховані) до 2008 року із застосуванням показників середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2005 - 2006 роки відповідно до Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) і "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) (особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей) та із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, у тому числі в сільському господарстві, за 2003 - 2006 роки відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) , перераховуються із застосуванням показників відповідно середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2007 рік та середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, у тому числі в сільському господарстві, за 2007 рік.

Оскільки позивачу пенсія за вислугу років призначена до 2008 року, то при переведені його на пенсію за віком має застосовуватись відповідний показник за 2007 рік. Звідси, відповідач правомірно застосував при обчисленні пенсії за віком показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2007 рік та відмовив позивачу у переведенні його на пенсію за віком, оскільки такий перехід спричинив би зменшення розміру пенсії.

Доводи касаційної скарги про те, відповідач повинен був призначити йому пенсію за віком та як наслідок застосувати показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2011-2013 роки не ґрунтуються на вказаних нормах Закону та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.