Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Малинін В.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.08.2013 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Хмельницької області про зобов'язання вчинити певні дії,

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати протиправною відмову Апеляційного суду Хмельницької області в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання за період з 27.11.2005 р. по 31.12.2005 р. включно, виходячи з окладу у 2988 грн., стягнути з відповідачів на його користь 12218,55 грн. заборгованості по щомісячному довічному грошовому утриманню за період з 27.11.2005 р. по 31.12.2005 р. включно, зобов'язати відповідачів у день виплати заборгованості у сумі 12218,55 грн. нарахувати та виплатити компенсацію відповідно до вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) .

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.08.2013 р., залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 р., позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову в проведенні перерахунку щомісячного грошового утримання позивача за період з 27.11.2005 р. по 31.12.2005 р. включно, виходячи з окладу 2988 грн. та виплаті заборгованості відповідно до чинного законодавства. Стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов'язано Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені в Державній судовій адміністрації України, на користь позивача 12218,55 грн. по щомісячному довічному грошовому утриманню за період з 27.11.2005 р. по 31.12.2005 р. включно. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення компенсації відповідно до вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 12.02.2003 р. позивач працює суддею Апеляційного суду Хмельницької області. Наказом Голови Апеляційного суду Хмельницької області від 22.06.2009 р. № 24/04-03 з 27.11.2005 р. позивачу як працюючому судді було встановлено щомісячне довічне грошове утримання судді в розмірі 80% заробітної плати. У відповідності до зазначеного наказу грошове утримання за період з 27.11.2005 р. по 31.12.2005 р. включно позивачу було виплачено у розмірі 80% заробітної плати, нарахованої, виходячи з окладу 514 грн.

У грудні 2009 року позивачу було виплачено довічне грошове утримання у розмірі: за листопад 2005 року - 509,76 грн., за грудень 2005 року - 3823,20 грн., яке нараховувалось із окладу 514 грн., розмір якого підтверджується довідкою Апеляційного суду Хмельницької області від 05.08.2013 р. № 06-116/13.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.02.2013 р., яка на час вирішення даного спору набрала законної сили, встановлено, що заробітна плата судді Апеляційного суду Хмельницької області з 01.06.2005 р. повинна була нараховуватись, виходячи з окладу 9 мінімальних заробітних плат, яка на той час становила 332 грн., тобто з окладу 2988 грн., а за період з 01.06.2005 р. по 01.01.2006 р. позивачу недорахована заробітна плата в сумі 70247,73 грн.

На підставі вказаного судового рішення позивач звернувся до голови Апеляційного суду Хмельницької області із заявою про проведення перерахунку щомісячного грошового утримання за період з 27.11.2005 р. по 31.12.2005 р. включно, виходячи з окладу у 2988 грн. і відповідно до чинного законодавства виплатити йому заборгованість по ньому.

Листом від 25.07.2013 р. № 06-110/13 відмовлено у задоволенні заяви про проведення такого перерахунку з тих підстав, що із набранням з 1 січня 2012 року чинності ст.ст. 129, 130 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та одночасно втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (865-2005-п) та на підставі ч. 5 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", втратив чинність з 01.01.2012 р. наказ Державної судової адміністрації України від 24.07.2009 р. № 81 "Про затвердження Положення про призначення і виплату щомісячного грошового утримання працюючим суддям" (z1065-09) . У даній відповіді також зазначено, що ніяких призначень у кошторисі суду на 2013 рік по даному КЕКВ не передбачено і здійснити виплату коштів, за якими звертався позивач, у суду немає можливості.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що позивач дізнався про порушення права на належний розмір заробітної плати за листопад та грудень 2005 року лише 14.06.2013 р. у день, коли ним отримано копію ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 р., а оскільки заробітна плата позивача повинна була нараховуватись, виходячи із окладу 2988 грн. за період з 01.06.2005 р. до 01.01.2006 р. (тобто по 31.12.2005 р. включно), то позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання з 27.11.2005 р. по 31.12.2005 р. в розмірі 80 %, виходячи з окладу 2988 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що посилання відповідача при відмові у проведенні перерахунку довічного грошового утримання на відсутність відповідних бюджетних асигнувань безпідставні, оскільки відсутність коштів (бюджетних асигнувань) не може слугувати підставою для невиконання відповідачем своїх зобов'язань. Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому має нести відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. Як наслідок, відповідач протиправно не вжив заходів до погашення заборгованості, яка утворилася перед позивачем.

Вказані висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та матеріалах справи.

Обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячного грошового утримання, помилково зробив висновок про те, що позивачем заявлена вимога про нарахування компенсації щодо оспорюваної суми щомісячного грошового утримання, а не нарахованої, тому вона задоволенню не підлягає.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції вирішуючи спір у цій частині позову та відмовляючи в позові, правильно зазначив у рішенні, що така позовна вимога заявлена передчасно, оскільки, на момент розгляду справи відсутній спір з приводу компенсації втрати частини доходу. Доказів відмови у виплаті компенсації позивачем не надано, тому суд апеляційної інстанції правильно вказав, що позивач лише припускає, що така відмова може мати місце у майбутньому та фактично просить суд вирішити не існуючий спір.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.08.2013 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.