розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області про перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року, -

14 вересня 2012 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області (далі УПФУ) в якому просила визнати протиправними дії та зобов'язати відповідача здійснити їй перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання починаючи з 1 січня 2012 року на підставі частини 3 статті 138 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI (2453-17) ) у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

В обґрунтування позову зазначала, що має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, однаку УПФУ протиправно, всупереч вимог законодавства, відмовило їй у здійсненні такого перерахунку.

Вважаючи це порушенням своїх прав, ОСОБА_4 просила про задоволення позову.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року, позов задоволено частково та зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок і виплату її щомісячного довічного грошового утримання у відповідності до вимог статей 129 і частини 3 статті 138 Закону № 2453-VI у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, за період з 14 березня по 26 листопада 2012 року. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов суди виходили з того, що позивач має право на спірний перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, а тому дії відповідачів щодо відмови у здійсненні такого перерахунку, не ґрунтуються на вимогах закону.

Проте до такого висновку суди частково дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, з таких підстав.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Так, судами встановлено, що позивач працювала на посаді судді та звільнена у відставку, після чого їй призначено щомісячне довічне грошове утримання на підставі статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-XII (2862-12) ) у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

Позивач перебуває на обліку в УПФУ та одержує щомісячне довічне грошове утримання у відповідності до Закону № 2453-VI (2453-17) .

1 січня 2012 року введено в дію статтю 129 Закону № 2453-VІ, якою по-новому врегульовано питання, пов'язані із суддівською винагородою, у зв'язку з чим у позивача виникло право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, однак перерахунок такого відповідачем не здійснено.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до пункту 8 частини 4 статті 47 Закону № 2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України (254к/96-ВР) гарантій незалежності судді (частина шоста статті 47).

За правилами частини 4 статті 43 Закону № 2862-XII (в редакції, чинної на момент призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці) судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, сплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Наведене правило було закріплене і у статті 138 Закону № 2453-VІ, згідно з частиною 3 якої (у редакції, чинній до 1 жовтня 2011 року) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Частиною 3 статті 138 Закону № 2453-VІ (у редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) (набрав чинності з 1 жовтня 2011 року; далі - Закон № 3668-VI (3668-17) ), чинною на час виникнення спірних відносин), передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

У частині 5 вказаної норми Закону визначено, що виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру" (1789-12) , "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) , "Про статус народного депутата України" (2790-12) , "Про державну службу" (3723-12) , припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) . Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами ПФУ за рахунок коштів Державного бюджету України.

Водночас, згідно пункту 2 розділу ІІ Закону № 3668-VI (3668-17) обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Як правильно встановлено судами, позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці призначено до набрання чинності Законом № 3668-VI (3668-17) , а тому на неї не поширюються обмеження щомісячного довічного грошового утримання максимальним розміром, встановленим цим Законом.

В той же час, Конституційний Суд України Рішенням від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (v003p710-13) частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 3668-VI (3668-17) визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що Законом № 3668-VI (3668-17) змінено визначений Законом № 2453-VI (2453-17) порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668-VI (3668-17) звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (v005p710-02) , 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (v019p710-04) , 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (v008p710-05) , 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (v004p710-07) , 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) , які полягають у тому, що визначені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон "Про статус суддів" (2862-12) від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (пункт 54).

За таких обставин, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (v003p710-13) підлягає застосуванню частина 3 статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI (3668-17) , згідно з приписами якої, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Окрім цього, питання щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не врегульовано Законом № 2453-VI (2453-17) та Порядком подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1 (z0200-08) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 200/14891 (z0200-08) (далі Порядок) або іншим нормативно - правовим актом, а тому колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку такий перерахунок повинен здійснюватись в межах встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до адміністративного суду.

За таких обставин, суди дійшли правильних висновків про наявність у позивача права на перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання починаючи з 14 березня 2012 року, проте не врахували того, що у період з дня набрання чинності Законом № 3668-VI (3668-17) , тобто з 1 жовтня 2011 року і до моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (v003p710-13) застосуванню підлягала частина 3 статті 138 Закону № 2453-VI в редакції зі змінами, внесеними Законом № 3668-VI (3668-17) , яка передбачала виплату щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді не ґрунтуються на дотриманні норм процесуального права, а їх рішення не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.