за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Автогруп" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів України у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІП Автогруп" (далі по тексту - позивач, ТОВ "ВІП Автогруп") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів України у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2014 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2014 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ТОВ "ВІП Автогруп" відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ТОВ "ВІП Автогруп" залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України (2747-15) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ВІП Автогруп" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Стіл Хоукс", ТОВ "Алана Люкс Груп" за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами перевірки складено акт від 09.04.2013 року № 989/22.8-15/33790811.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", та п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201 ст. 201 ПК України, а саме: завищено податок на додану вартість на загальну суму 658 041,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.05.2013 року № 0007132280, яким ТОВ "ВІП Автогруп" збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 781 636,00 грн. (за основним платежем - 658041,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією - 123595 грн.).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ТОВ "ВІП Автогруп" щодо скасування податкового повідомлення-рішення, виходив з того, що висновки податкового органу є необґрунтованими.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "ВІП Автогруп", виходив з того, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Колегія суду не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції, вважаючи його передчасним та таким, що винесений з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суду апеляційної інстанції, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин суду необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 7 КАС України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про донарахування позивачу сум податку на додану вартість став висновок податкового органу, щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ "Стіл Хоукс", оскільки правочини, укладені позивачем з контрагентом, укладено без мети настання реальних наслідків.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, ТОВ "ВІП Автогруп" виходив з того, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Стіл Хоукс" є реальними та підтвердженими первинними документами.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову ТОВ "ВІП Автогруп".

Проте, судом апеляційної інстанції при вирішенні даної справи не досліджувалось питання реальності господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, тощо.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самих договорів укладених між позивачем та ТОВ "Стіл Хоукс" та всіх первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Крім того, судом апеляційної інстанції не було з'ясовано та встановлено належними та допустимими доказами обставини щодо кримінальної справи, порушеної відносно директора ТОВ "Стіл Хоукс" - ОСОБА_5, та іі вплив на спірні правовідносини.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 207 КАС України в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Однак, судом апеляційної інстанції, не зазначено обставин, якими спростовується висновок суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту вартості замовлених товарів та послуг.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції не розглянув належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надав належну оцінку обставинам справи, порушив та невірно застосував норми матеріального права, та, як наслідок, прийняв незаконне рішення.

Викладене свідчить про порушення судом вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 4 ст. 227 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, дослідити на підставі належних доказів питання реальності господарських операцій, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214- 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Автогруп" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.