розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 р. у справі

за позовом Приватного підприємства "Акрілат - Хімконтракт"

до відповідача Київської міжрегіональної митниці Міндоходів

про визнання протиправними та скасування рішення, -

6.03.2013 р. до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення Київської регіональної митниці Міндоходів, правонаступником якої є Київська міжрегіональна митниця Міндоходів (далі Митниця) звернулось Приватне підприємство "Акрілат - Хімконтракт" (далі Підприємство). Свої вимоги позивач мотивував тим, що він надав Митниці документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митницею було витребувано додаткові документи, відмовлено у прийнятті митної декларації та самостійно визначено митну вартість товару із застосуванням шостого методу. Вважаючи дії Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив задовольнити позов.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2013 р., в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 р., судове рішення першої інстанції скасовано, позов задоволено.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, Митниця звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Свої вимоги скаржник обґрунтував тим, що суд дійшов помилкового висновку щодо незаконності дій митного органу при визначенні митної вартості товару.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначив, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що для митного оформлення товару, поставленого в Україну на підставі зовнішньоекономічного контракту, Підприємство надало відповідачу декларацію митної вартості від 10.09.2012 р.

Посадовою особою відповідача у відповідній графі декларації було здійснено відмітку про витребування від декларанта додаткових документів для підтвердження заявленої вартості товару, а саме : висновок про вартісні та якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією та інші документи за бажанням декларанта.

Підприємство відмовилось надавати витребувані митним органом документи, про що письмово проінформувало Митницю 10.09.2012 р., зазначивши про закінчення процедури консультацій.

В зв'язку з ненаданням Підприємством витребуваних документів Митницею в цей же день прийнято рішення про визначення вартості товару із застосуванням резервного методу, в якому обґрунтовано неможливість застосування попередніх методів та винесено картку відмови.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулювались Митним Кодексом України (4495-17) , що був чинним до 1.06.2012 р.

Відповідно до статті 264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (затв. постановою КМУ від 20.12.2006 р. N 1766) (1766-2006-п) передбачено, що декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання.

Додаткові документи, які було витребувано Митницею, входять до переліку, що міститься у п.11 Порядку, проте позивачем в повному обсязі вимоги відповідача-1 щодо надання додаткових документів виконано не було.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

10.04.2012 р. Верховний Суд України, розглянувши справу № 21-52а12, прийняв постанову, в якій зазначив :

"Відповідно до частини першої статті 265 Митного кодексу України (далі - МК) митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" (339-2008-п) та № 1766 (1766-2006-п) дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів."

З матеріалів справи вбачається, що враховуючи інформацію Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України про те, що митна вартість подібного товару перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості, у Митниці були підстави для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи, перелічені у пункті 11 Порядку.

Підприємством витребувані відповідачем належні документи надано не було, що дало підстави для визначення митної вартості товару у спосіб, передбачений статтею 266 МК України. При цьому, Митниця обґрунтувала та довела неможливість послідовного застосування 1-5 методів визначення митної вартості.

У жовтні 2012 р. позивач звернувся до Митниці із заявою про застосування задекларованої митної вартості товару за ціною договору, надавши висновок ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків".

Проаналізувавши надані Підприємством додаткові документи Митниця дійшла правильного висновку про неможливість застосування митної вартості, заявленої декларантом, оскільки зміст цих документів не спростовує правильність визначеної відповідачем митної вартості товару у рішенні від 10.09.2012 р. При цьому, Митницею було обґрунтовано враховано, що висновок ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" не містить посилань на адреси сайтів мережі Інтернет, які нібито містять іншу ціну на продукцію, що унеможливлює перевірку правильності висновку щодо ціни товару.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що при вчиненні дій щодо визначення митної вартості товару відповідач діяв на підставі закону, в межах своїх повноважень, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та з дотриманням всіх інших принципів, зазначених у статті 2 КАС України, що унеможливлює задоволення адміністративного позову про визнання недійсною картку відмови в прийнятті митної декларації та рішення Митниці про визначення митної вартості, а судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 221, 223, 226, 230, 231, 254 КАС України, -

Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 р. скасувати, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2013 р. залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235- 244 КАС України.