Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 10 травня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Ленінського районного суду

м. Харкова від 02 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_5

Цим вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, судимого 15.05.2002 року за ч.3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі 15.12.2004 року умовно - достроково на 1 рік 2 місяці 16 днів,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

Постановлено стягнути з засудженого на користь ОСОБА_6 791 грн. 95 коп. Також постановлено стягнути з ОСОБА_5 судові витрати у сумі 353 грн. 8 коп.

Справа №5-1027 км 11

Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України

Головуючий у першій інстанції: Лазарев А.В.

Доповідач: Крещенко А.М.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 жовтня 2010 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 23 квітня 2005 року, близько

23 години 30 хвилин, знаходячись біля під’їзду № 3 будинку АДРЕСА_1 будучи в стані алкогольного сп’яніння, із застосуванням насилля по відношенню до ОСОБА_6, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, відкрито повторно викрав майно останнього на загальну суму 791 грн. 95 коп.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_5 судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме – безпідставним застосуванням ст. 69 КК України, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_5 у повторному вчиненні відкритого викрадення чужого майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого підтверджується наявними у справі доказами і у касаційній скарзі не заперечується.

Дії засудженого за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковані правильно.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті Особливої частини КК України (2341-14) .

З матеріалів справи убачається, що місцевий суд при призначенні

ОСОБА_5 покарання обґрунтовано визнав обставинами, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину – повне визнання своєї вини та щире каяття у скоєному злочині. З врахуванням даних про особу засудженого, а саме позитивної характеристики на протязі багатьох років після скоєного злочину, наявності на утриманні малолітньої доньки ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_2, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення йому покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

Також суд урахував і ту обставину, що злочин засудженим був скоєний у період умовно-дострокового звільнення від покарання і остаточне покарання йому визначив у відповідності до вимог ч. 4 ст. 71 КК України, яке за своїм розміром є більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Крім того, апеляційний суд, переглядаючи вирок щодо засудженого, погодився з наведеними у вироку пом’якшуючими покарання обставинами і додатково врахувавши пом’якшуючу покарання обставину – відшкодування матеріальних збитків потерпілому, обгрунтовано залишив вирок без зміни, з чим погоджується і колегія суддів.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та є достатнім й необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.

Отже підстав для скасування вироку у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, як ставиться питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, касаційну скаргу прокурора – без задоволення.