Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 10 травня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Полтавської області на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 3 листопада 2010 року, якою

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості

на підставі ст. 48 КК України і ст. ст. 7, 282 КПК України звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 297 КК України (в редакції 2001 року), у зв’язку зі зміною обстановки, а кримінальна справа щодо нього закрита.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

Зі змісту постанови суду убачається, що в ході судового розгляду справи знайшло своє підтвердження пред’явлене органами досудового слідства ОСОБА_7 обвинувачення у тому, що він у 2006 році, будучи приватним підприємцем для розширення своєї підприємницької діяльності, вирішив побудувати СТО та авто мийку з автомагазином, у зв’язку із чим звернувся до земельного відділу містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради з проханням вирішення питання про передачу йому у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1. Отримавши виписку з протоколу № 33 постійно діючої комісії з питань вибору земельних ділянок Кременчуцької міської ради від 16 листопада 2007 року, ОСОБА_7 з’ясував, що на подвір’ї домоволодіння по АДРЕСА_1 знаходиться місце поховання кількох осіб і отримання ним у подальшому цієї земельної ділянки можливе лише за умови здійснення перепоховання останків померлих з території даного домоволодіння, а для здійснення процедури перепоховання йому згідно ст. 40 Закону України "Про місцеве самоврядування" та ст. 21 Закону України "Про поховання та похоронну справу" потрібно перш за все отримати дозвіл близьких родичів похованих у даному місці осіб та дозвіл виконавчого комітету міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.

З метою отримання дозволу на перепоховання від близьких родичів померлих, він зустрівся з потерпілою ОСОБА_5, яка є онукою, племінницею та сестрою похованих по АДРЕСА_1. У розмові остання повідомила ОСОБА_7 про те, що на території по АДРЕСА_1, в якому вона раніше мешкала знаходяться могили її близьких родичів: бабусі ОСОБА_8, тітки ОСОБА_9, тітки ОСОБА_10 та старшої сестри ОСОБА_11 Також ОСОБА_5 повідомила, що категорично проти здійснення перепоховання останків її померлих родичів на інше кладовище.

Не отримавши згоди ОСОБА_5 на здійснення перепоховання її померлих родичів з території домоволодіння по АДРЕСА_1, ОСОБА_7, реалізуючи свої злочинні наміри, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння і бажання його вчинити – перепоховати останки померлих з території домоволодіння по АДРЕСА_1 на Свіштовське кладовище в м. Кременчуці, у супереч волі родички померлих, нехтуючи загально прийнятими моральними принципами, виявляючи неповагу над могилою та останками померлих, 4 березня 2008 року звернувся до комунального підприємства "Спеціалізований комбінат ритуальних послуг" (далі КП "СКРП") про здійснення перепоховання залишків померлих осіб з садиби по АДРЕСА_1 на Свіштовське кладовище м. Кременчука.

Увівши в оману директора КП "СКРП" ОСОБА_12, якому ОСОБА_7 надав копію протоколу № 33 Кременчуцької міської ради від 16 листопада 2007 року, пояснивши що це є дозволом на здійснення перепоховання нібито стихійного захоронення, достовірно знаючи, хто там похований, та що вказане місце не є стихійним, а також надав довідку Кременчуцької міської санітарно-епідемічної станції, яку ОСОБА_12 сприйняв як справжній дозвіл на проведення перепоховання.

27 березня 2008 року на підставі укладеного з ОСОБА_7 договору про проведення перепоховання, ОСОБА_12 направив на вказану садибу працівників комунального підприємства ОСОБА_13 та ОСОБА_14, де за вказівкою ОСОБА_7 машиніст екскаватора ОСОБА_15 ковшем екскаватору зняв верхній шар ґрунту з місць поховання, оскільки ґрунт був мерзлий, почавши розривати могили, а вищевказані працівники будучи введеними в оману ОСОБА_7, лопатами розрили могили – місця поховання трьох останків з членів родини ОСОБА_18 та могилу ОСОБА_17 після чого, виявляючи неповагу до померлих склали останки чотирьох осіб у дві труни.

Тобто ввівши в оману працівників КП "СКРП" та працівника МКП "Екогаз", які розрили місце похованняя та склали останки чотирьох осіб тільки в дві труни, ОСОБА_7 здійснив наругу над могилами та останками померлих ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_17.

У касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування кримінального закону, ставить питання про скасування постанови щодо ОСОБА_7 з направленням справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, думку потерпілої та її представника, які просили задовольнити касаційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 48 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Статтею 7 КПК України встановлений порядок такого звільнення.

Тобто, застосування даних норм законодавства можливе лише за наявності двох обов’язкових умов-вчинення злочину вперше і цей злочин є невеликої або середньої тяжкості. Ці дві обставини є передумовами, які у поєднання з іншими даними, можуть свідчити про втрату суспільної небезпечності діянням або особою, внаслідок зміни обстановки.

Для визначення того, що на час розгляду справи в суді обстановка змінилися, суду необхідно було встановити не тільки те, яка обстановка існувала під час вчинення злочину, а й те, в чому полягали її зміни на час розгляду справи, та навести в судовому рішенні конкретні дані, які б свідчили б про таку обстановки та втрату діянням суспільної небезпечності.

Суд, розглядаючи справу, у постанові зазначив лише про те, що ОСОБА_7 вперше вчинив злочин середньої тяжкості, після вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину та порушення щодо нього кримінальної справи у масштабах країни об’єктивно змінилась обстановка в частині духовних та політичних процесів, що значною мірою позначилось на зменшенні суспільної небезпечності ОСОБА_7

Після порушення кримінальної справи він інших злочинів не вчиняв, працює, обстановка, яка оточувала його на момент вчинення злочину, змінилася таким чином, що позитивно впливає на нього і робить маловірогідним вчинення ним нового тотожного або однорідного злочину.

Враховуючи наведене і керуючись ст. ст. 7, 282 КПК України та ст. 48 КК України, суд звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності і закрив справу за ст. 297 (в редакції 2001 року) КК України (2341-14) .

При цьому суд в супереч вимогам закону та рекомендацій, що містяться у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" від 23 грудня 2005 року № 12 (v0012700-05) , таке своє рішення належним чином не вмотивував, зокрема, поряд із доказами винності ОСОБА_7 у вчиненні злочину, в якому йому було пред’явлено обвинувачення, не навів у постанові жодних заснованих на законі обґрунтувань того, у чому конкретно полягала зміна обстановки, внаслідок якої особа обвинуваченого чи вчинене ним діяння перестали бути суспільно небезпечними.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд передчасно дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України.

З наведених підстав постанова суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд. При новому розгляді справи суд має розглянути її у відповідності до вимог закону та прийняти законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши його.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 3 листопада 2010 року щодо ОСОБА_7 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.