Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого – судді Квасневської Н.Д.,

суддів Шибко Л.В., Сахна Р.І.,

за участю прокурора Кравченко Є.С.

розглянула в судовому засіданні 10 травня 2011 року у м. Києві справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на судові рішення щодо засудженого ОСОБА_2

Вироком Алчевського міського суду Луганської області від 25 травня 2010 року засуджено

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов’язки, передбачені п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, на користь Алчевської ЦМЛ 1802,53 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 13 серпня 2010 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за те, що він 23 листопада 2007 року, приблизно о 00 год. 30 хв., біля магазину № 47, розташованого на вул. Гмирі у м. Алчевську, будучи у стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті неприязних стосунків з ОСОБА_1, під час сварки та бійки умисно наніс останньому один удар ножем в область грудної клітки зліва та один удар в область межі нижньої щелепи зліва та шиї, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, м’якістю призначеного покарання, а також неправильним вирішенням цивільного позову по справі. Вважає, що дії засудженого неправильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки в них вбачається склад злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та ч. 2 ст. 263 КК України. Посилається на те, що суд не взяв до уваги дані про особу засудженого, конкретні обставини справи та безпідставно звільнив ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Зазначає, що суд необґрунтовано зменшив розмір моральної шкоди на його користь, а також залишив поза увагою його позов про відшкодування матеріальної шкоди. Просить справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка вважала, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, щодо касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_2 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ґрунтується на доказах, досліджених в судовому засіданні і підтверджується показаннями засудженого про обставини, за яких він наніс потерпілому два удари ножем, даними протоколу відтворення обстановки і обставин події, під час якого засуджений показав і пояснив про деталі події злочину, показаннями потерпілого ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, пояснення яких не суперечать показанням засудженого, даними висновку судово-медичної експертизи про характер і локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_1

Посилання у касаційній скарзі на те, що дії ОСОБА_2 неправильно кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки він, на думку потерпілого, вчинив замах на умисне вбивство, а, крім того, він винуватий у незаконному поводженні із холодною зброєю, не можна взяти до уваги, бо судом справу розглянуто у межах пред'явленого обвинувачення, як того вимагає ст. 275 КК України. З протоколу судового засідання видно, що обвинувачення в суді не змінювалося і потерпілий був згодний з юридичною оцінкою дій ОСОБА_2, не оспорював він кваліфікацію дій засудженого і в апеляційному суді.

Доводи потерпілого ОСОБА_1 про м'якість обраного засудженому покарання та неправильне вирішення його цивільного позову аналогічні тим, що були викладені у його апеляції, їм була надана належна оцінка апеляційним судом і вони визнані безпідставними.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, зокрема, що ОСОБА_2 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, визнав свою вину та розкаявся у вчиненому, відшкодував потерпілому матеріальну шкоду, взяв до уваги і те, що потерпілий своєю поведінкою спровокував засудженого. За таких обставин суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства та застосував ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням та поклавши на нього відповідні обов’язки. Покарання, призначене засудженому, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Вирішуючи питання про стягнення на користь потерпілого шкоди, заподіяної злочином, суд правильно взяв до уваги тільки вимоги потерпілого про відшкодування моральної шкоди, оскільки ОСОБА_2 було добровільно відшкодовано потерпілому матеріальні збитки до постановлення вироку, що підтвердив в судовому засіданні і сам потерпілий ОСОБА_1, та просив суд задовольнити його позов про відшкодування моральної шкоди.

Як видно з вироку, при вирішенні питання щодо розміру суми на відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку про те, що сума, заявлена потерпілим на відшкодування моральної шкоди, є надто завищеною, тому задовольнив позов часково, мотивувавши своє рішення належним чином. Рішення суду щодо відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам ст. 1167 ЦК України.

Оскільки істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягнули безумовне скасування судових рішень у справі, не допущено, то судові рішення необхідно залишити без зміни, а касаційну скаргу потерплого – без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 384 – 386 КК України (2341-14) колегія суддів

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Алчевського міського суду Луганської області від 25 травня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 13 серпня 2010 року щодо ОСОБА_2 – без зміни.