Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 10 травня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Івано-Франківської області на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2010 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Цим вироком засуджено

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, востаннє вироком Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 6 березня 2008 року за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 162 КК України на два роки позбавлення волі, звільненого постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 12 лютого 2009 року по ст. 2 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року на невідбутний термін 10 місяців 6 днів.

- за ч. 2 ст. 185 КК України на один рік позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 304 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на два роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на два роки позбавлення волі;

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,

- за ч. 2 ст. 185 КК України на один рік позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 304 КК України на три роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на три роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки із покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Цим вироком також засуджено ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, вирок щодо якого не оскаржується.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

Як визнав суд, 24 листопада 2009 року приблизно о 18 годині 30 хвилин ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою між собою, умисно, а ОСОБА_5 ще й повторно, таємно викрали зі стіни залу № 3 приміщення кафе "Мисливець", що по вул. Чорновола, 4 в м. Надвірна Івано-Франківської області та належить ГВП "Ромашка" Надвірнянського КООПТОРГу, опудало куниці вартістю 400 гривень.

Продовжуючи свої злочинні дії 24 листопада 2009 року, приблизно о 20 годині, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 діючи умисно, за попередньою змовою між собою, групою осіб, з метою вчинення крадіжки опудала голови кабана, повернулись в приміщення кафе, де ОСОБА_6 і ОСОБА_5 відволікали увагу обслуговуючого персоналу, а ОСОБА_7 таємно викрав зі стіни залу № 3 кафе опудало голови кабана вартістю 1200 гривень.

Викрадені опудала ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продали за 70 гривень, а вирученими коштами розпорядились на власний розсуд.

Крім того, 24 листопада 2009 року близько 20 години ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за попередньою змовою між собою, діючи умисно, достовірно знаючи, що ОСОБА_7 є неповнолітнім, втягнули останнього у злочинну діяльність, зокрема у вчинення крадіжки опудала голови кабана з приміщення кафе "Мисливець", що по вул. Чорновола, 4 в м. Надвірна Івано-Франківської області.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій засуджених, просить вирок суду щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з підстав неправильного застосування кримінального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину й особі засуджених внаслідок м’якості скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Мотивує це тим, що суд першої інстанції, застосовуючи при призначенні ОСОБА_5 покарання, положення ч. 1 ст. 69 КК України та призначаючи йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 304 КК України, не у повній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину та негативні дані про особу засудженого, зокрема, що він тричі притягувався до кримінальної відповідальності за умисні та корисливі злочини, на шлях виправлення не став і знову вчинив злочин. Вважає, що призначаючи ОСОБА_6 покарання суд безпідставно застосував положення ст. 75 КК України, оскільки він, хоч і вважається таким, що у силу ст. 89 КК України не має судимості, однак раніше притягувався до кримінальної відповідальності за корисливий злочин та був звільнений від відбування покарання з випробуванням, що злочин вчинено у стані алкогольного сп’яніння, а також суд визнав пом’якшуючою обставиною наявність на утриманні непрацездатної дружини, хоча згідно анкетних даних, встановлених в суді, ОСОБА_6 не одружений. Крім вище наведеного ОСОБА_6 та ОСОБА_5 без постійного місця роботи, суспільно-корисною працею не займались.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Парусова А.М., який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 304 КК України, суд зробив на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, що по суті в касаційній скарзі не оспорюється.

Твердження прокурора про безпідставність застосування судом першої інстанції до засудженого ОСОБА_5 ст. 69 КК України є неспроможними.

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Щире каяття ОСОБА_5 та відшкодування заподіяної злочином шкоди визнано судом обставинами, що пом’якшують покарання. Як обставину, яка обтяжує покарання обґрунтовано суд визнав скоєння ним злочину в стані алкогольного сп’яніння. Окрім того, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_5 покарання, також узяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, фактичні обставини справи та дані про особу винного, який позитивно характеризується по місцю проживання.

З огляду на це обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що наведені обставини можна визнати такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину та є підставою для застосування ст. 69 КК України при призначенні йому покарання нижче від нижчої межі, встановленої в санкції ст. 304 КК України.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи щодо м’якості призначеного ОСОБА_5 покарання не є достатніми для визнання неможливим виправлення засудженого у межах призначеного судом строку позбавлення волі.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України внесе корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.

Непереконливими є доводи прокурора й про те, що звільнення ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням не відповідає ступені тяжкості вчиненого засудженим злочину та його особі внаслідок м’якості.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_6 покарання суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, фактичні обставини справи, дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризується позитивно. Обставинами, що пом’якшують покарання, судом визнано щире каяття, відшкодування спричинених злочином збитків та перебування на його утриманні непрацездатної дружини. Обставиною, що обтяжує покарання обґрунтовано суд визнав скоєння ним злочину в стані алкогольного сп’яніння.

Ураховуючи обставини, що пом’якшують покарання, відомості про особу ОСОБА_6, районний суд дійшов правильного висновку, що за даних фактичних обставин справи мети виправлення та попередження нових злочинів можна досягти без реального відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за поведінкою засудженого під час іспитового строку.

Відповідно до змісту ст.. 75 КК України (2341-14) , будь - яких застережень щодо її застосування при засуджені ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 304 КК України, ця норма закону не містить.

Те, що засуджені не працювали, не може враховуватися судом при призначенні їм покарання, оскільки це є правом особи, а не її обов’язком.

Те, що судом в установчій частині вироку зазначено, що засуджений ОСОБА_6 є не одруженим, у той час як ним 15 липня 2010 року укладено шлюб з ОСОБА_8 (т. 2 а.с. 49), не є підставою для скасування вироку.

Отже, обране ОСОБА_5 й ОСОБА_6 покарання в тому числі і зі звільненням останнього від його відбування з випробуванням слід визнати таким, яке є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження скоєння нових злочинів, а тому підстав вважати його невиправдано м’яким, як про це йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги прокурора.

вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2010 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.