розглянула у судовому засіданні 12 травня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Полтавської області від 18 січня 2011 року.

Вироком Семенівського районного суду Полтавської області від 30 червня 2010 року,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

визнано винним та засуджено за ст. 368 ч. 2 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати постійно чи тимчасово на підприємствах в установах чи організаціях, незалежно від форми власності, посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконувати такі обов’язки за спеціальним повноваженням терміном на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки.

У відповідності до ст. 77 КК України до засудженого ОСОБА_1 не застосовано додаткове покарання у виді конфіскації всього майна, яке є власністю засудженого.

Також, вироком суду вирішені питання про долю речових доказів та судових витрат по справі.

Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 18 січня 2011 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині призначеного йому покарання за ст. 368 ч. 2 КК України скасовано.

Призначено ОСОБА_1 за ст. 368 ч. 2 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади строком на 3 роки з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_1 позбавлено спеціального звання – старший лейтенант міліції.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишений без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, працюючи на посаді старшого слідчого СВ Хорольського РВУ МВС України в Полтавській області, маючи спеціальне звання "старший лейтенант міліції", являючись службовою особою, яка займає відповідальне становище і будучи наділеним згідно своїх функціональних обов’язків та в силу вимог кримінально-процесуального закону правом приймати остаточне рішення в порядку ст. 97 КПК України, за обставин, встановлених судом та детально наведених у вироку, 11 березня 2009 року в м. Хорол на вул. ОСОБА_2 в салоні автомобіля ОСОБА_3 одержав від останнього хабара в сумі 300 доларів США, що по курсу Національного банку України складало 2.310 грн. та 1.800 грн., а всього на сумі 4.110 грн. за прийняття рішення в його інтересах по матеріалах перевірки, яка проводилася в порядку ст. 97 КПК України.

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень та закриття провадження по справі на підставі ст. 6 ч. 1 п. 2 КПК України – за відсутністю в його діяннях складу злочину. Засуджений посилається на те, що при винесенні вироку судом не були враховані у повному обсязі усі суттєві факти та обставини кримінальної справи, істотно порушені норми кримінально-процесуального закону, неправильно застосовані норми кримінального закону, а покарання не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого. Визнаючи фактичні обставини справи при яких ним було отримано від ОСОБА_3 грошові кошти на суму 4.110 грн. ОСОБА_1 стверджує, що він вважав, що дані кошти отримує не в якості хабара, а в якості подяки від ОСОБА_3 за сприяння у вирішенні його проблем виниклих по факту дорожньо-транспортної пригоди., однак після виходу з автомашини відмовився від цих грошей викинувши їх під машину.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про законність та обґрунтованість судових рішень і залишення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги з доповненнями, колегія суддів дійшла висновку, що такі підлягають задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 368 КК України ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні та детально наведених у вироку доказах в їх сукупності та взаємозв’язку.

Зокрема, вони підтверджуються показаннями самого засудженого, який визнав, що 11 березня 2009 року отримав від ОСОБА_3 грошові кошти на суму 4.110 грн., але оцінював дії останнього, як подяка йому за консультації і сприяння по факту дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася з участю ОСОБА_3 По даному ДТП він виїздив на місці пригоди в складі СОГ і складав протоколи огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, основний і додатковий, давав поради ОСОБА_3 розрахуватися з потерпілим, привозив з м. Лубни висновок спеціаліста-автотехніка і повідомив ОСОБА_3 його результати, згідно з яким в заданій дорожній обстановці дії водія ОСОБА_3 не знаходилися в причинному зв’язку з виникненням обставин даної пригоди. За результатами цього висновку спеціаліста ОСОБА_3 було повернуто автомобіль, який був після ДТП вилучений у нього і знаходився на штрафному майданчику до вирішення справи.

Показаннями свідка ОСОБА_3 про обставини, за яких він за сприяння у вирішенні питання щодо відмови в порушенні кримінальної справи відносно нього по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13 лютого 2009 року близько 12 год. в с. Шишаки Хорольського району, передав старшому слідчому Старчику Р.В. грошові кошти в якості хабара в загальній сумі 4.110 грн..

Показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відомі їм обставини вчинення злочину ОСОБА_1 і даними протоколів слідчих дій та іншими дослідженими судом доказами, яким суд дав вірну оцінку і кваліфікацію.

Доводи ОСОБА_1 про відсутність в його діяннях складу злочину, так як він не був наділений повноваженнями приймати по даним матеріалам рішення в порядку ст. 97 КПК України є неспроможними. Ці доводи належно перевірялися судом і переконливо спростовані у вироку.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про хабарництво" від 26.04.2002 року № 5 (v0005700-02) відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків або таких дій, які вона не уповноважена була вчиняти, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Приймаючи таке рішення, суд правильно застосував кримінальний закон і вірно визнав ОСОБА_1 суб’єктом злочину, передбаченого ст. 368 КК України, оскільки він в силу свого службового становища і виконуваних обов’язків міг за хабар вжити заходів для вчинення бажаних для хабародавця дій іншими службовими особами.

Суд як першої, так й апеляційної інстанції ретельно перевіряли й інші доводи ОСОБА_1, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах засудженого, про відсутність в його діяннях складу злочину – одержання хабара. Викладені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, направленими на уникнення ОСОБА_1 відповідальності за скоєне, колегія суддів розцінює аргументованими, такими, що відповідають матеріалам справи.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінені доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду та правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1, судом касаційної інстанції не встановлено. Висновки суду ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, скасувавши вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання і постановивши в цій частині свій вирок, призначив йому надмірно суворе покарання у виді реального позбавлення волі.

Зі змісту вироку апеляційного суду вбачається, що обґрунтовуючи необхідність постановлення свого вирок в частині призначеного ОСОБА_1 місцевим судом покарання, апеляційний суд послався на те, що місцевий суд не врахував дані про особу винного, який будучи службовою особою, що займає відповідальне становище, вчинив тяжкий злочин з використанням займаної посади.

З таки висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки посилаючись на вимоги ст. 65 КК України і умотивовуючи дані про особу винного, суд виписав диспозицію ст. 368 КК України, де законодавцем в санкції статті враховані ці обставини, як кваліфікуючі ознаки злочину.

Інших мотивів щодо необґрунтованого застосування судом першої інстанції до призначеного ОСОБА_1 покарання вимог ст. 75 КК України апеляційним судом не наведено і висновки суду першої інстанції в цій частині не спростовані.

Призначаючи ОСОБА_1 за ст. 368 ч. 2 КК України покарання з застосуванням вимог ст. 75 КК України суду першої інстанції згідно ст. 65 КК України належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують покарання. Що ОСОБА_1 є раніше не судимою особою, до кримінальної відповідальності притягується вперше, одружений, має малолітню дитину, по місцю проживання і роботи характеризується позитивно, перебуває на обліку в онкологічній лікарні. Сукупність вказаних обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, дає суду касаційної інстанції підстави дійти до висновку про можливість застосування до призначеного судом основного покарання у виді 5 років позбавлення волі вимоги ст. 75 КК України.

Висновки апеляційного суду щодо позбавлення ОСОБА_1 спеціального звання – старшого лейтенанта міліції ґрунтуються на вимогах закону і є правильними.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів, –

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Полтавської області від 18 січня 2011 року щодо ОСОБА_1 змінити.

На підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування основного покарання, призначеного апеляційним судом за ч. 2 ст. 368 КК України у виді 5 (п’ять) років позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.