Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 31 травня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_5 діючого в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Волинської області від 4 лютого 2011 року.

Вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 1 листопада 2010 року визнано винним та засуджено

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, такий, що не має судимості,

за ч. 2 ст. 286 КК України на п’ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки із покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 7 971 гривень 27 копійок матеріальної шкоди, 50 000 гривень моральної шкоди та 5 000 гривень витрат на надання правової допомоги; на користь Володимир-Волинської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі Володимир-Волинської центральної районної лікарні на загальну суму 11 858 гривень 27 копійок та 3 725 гривень 17 копійок судових витрат в дохід держави за проведення експертиз.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 21 квітня 2009 року близько 19 год. 15 хв., у порушення п. 2,9 (а) Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) (ПДР), перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем "Ауді-А6" реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, та рухаючись вулицею Луцького на її перехресті з вулицею Зимнівською в м. Володимир-Волинський Волинської області, допустив грубу необережність, неуважно стежачи за дорожньою обстановкою, належним чином не відреагував на її зміну, щоб мати змогу постійно контролювати свій рух і безпечно керувати ним, чим порушив вимоги п. п. 2.3, 12.3 ПДР (1306-2001-п) . У порушення п. п. 12.4, 12.9 ПДР (1306-2001-п) не вибрав безпечної швидкості руху в умовах проїжджої частини вулиці з поворотом ліворуч, рухався із значним перевищенням встановленої для населених пунктів швидкості в 60 км/год, що призвело до втрати керованості автомашини і контролю за її рухом. Внаслідок цього, його автомобіль виїхав на правий тротуар та наїхав на електроопору вуличного освітлення. У результаті цього пасажир автомобіля ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді відкритих багатоуламкових зламів верхньої і нижньої кінцівок, забійних рваних ран голови, кінцівок, розриву підключичного судинно-нервового пучка, що призвело до ампутації правої руки та встановлення йому інвалідності І групи.

Вироком Апеляційного суду Волинської області від 4 лютого 2011 року вирок місцевого суду за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілого скасовано в частині призначення покарання і постановлено свій вирок, яким призначено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді п’яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 75 000 гривень моральної шкоди. В порядку ст. 365 КПК України внесено виправлення в резолютивну частину вироку і постановлено вважати про стягнення з засудженого на користь Володимир - Волинської центральної районної лікарні 11 858 гривень 27 копійок за стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_7 У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_6 та призначених йому виду і міри покарання, просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Мотивує це тим, що суд безпідставно не прийняв і не розглянув доповнення прокурора до апеляційної скарги, визнавши їх недопустимими у зв’язку з тим, що у них ставилось питання про погіршення становища засудженого і вони були подані поза межами строку, визначеного ст. 249 КПК України. Також зазначає, що погіршуючи становище ОСОБА_6 у частині вирішення цивільного позову, апеляційний суд у порушення ст. ст. 366, 378 КПК України вирок суду першої інстанції у цій частині не скасував.

У касаційній скарзі як слідує з її змісту, захисник ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу щодо ОСОБА_6 закрити за недоведеністю вини засудженого у вчиненні злочину, посилаючись на однобічність і неповноту досудового і судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає про те, що у справі відсутні належні докази на підтвердження висновку суду про те, що ОСОБА_6 керував автомобілем у стані алкогольного сп’яніння, що апеляційним судом залишена без уваги та обставина, що швидкість руху автомобіля "Ауді-А6", яким керував ОСОБА_6, оскільки ця швидкість вираховувалась не по гальмівному шляху його автомобіля, а по гальмівному шляху автомобіля "Хонда-Цивік". Захисник вважає, що посилання апеляційного суду щодо того, що будь-яких перешкод для руху автомобіля засудженого зі сторони автомобіля "Хонда-Цивік" не було, є помилковим. На думку захисника, розгляд апеляції проведено апеляційним судом поверхово, без належного аналізу всіх обставин справи в їх сукупності, що і призвело до безпідставного притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора частково та заперечував проти касаційної скарги захисника, захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6, який підтримав подану ним касаційну скаргу й просив її задовольнити, засудженого ОСОБА_6, який підтримуючи скаргу захисника і також просив у разі її залишення без задоволення, не позбавляти його волі, так як він буде заробляти гроші і відшкодовувати шкоду потерпілому, перевіривши матеріали справи та доводи касаційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Фактичні обставини справи, які були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України у касаційному порядку не підлягають, а тому суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин справи, встановлених цими судами.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, визнаним судом доведеними, та ґрунтуються на сукупності зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом доказів, і є правильним.

Зазначені в касаційній скарзі захисника доводи були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, вони не містять у собі необхідних та достатніх підстав скасування вироку й спростовуються наступною сукупністю доказів.

Зокрема, обґрунтовуючи винність ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, суд послався на показання потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, дані, зафіксовані у протоколах огляду місця події, висновки авто-технічної та судово-медичної експертизи, а також іншими наведеними у вироку доказами, які обґрунтовано визнані допустимими, достатніми й достовірними.

Засуджений ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційної інстанції показав, що він під час керування транспортним засобом перевищив допустиму в населеному пункті швидкість. Під час проїзду перехрестя вказаних в обвинуваченні вулиць, він скерував свій автомобіль трохи ліворуч, так як вул. Луцька змінює свій напрямок ліворуч. При повороті йому ніхто перешкод не чинив.

Не можуть братися до уваги і доводи скарги захисника про те, що суд допустив порушення норм кримінально-процесуального права, а також односторонність в оцінці доказів. Аналіз зазначених у вироку доказів дає підстави для висновку, що під час досудового слідства і судового розгляду справи були досліджені всі обставини, які могли мати значення для правильного її вирішення.

Органами досудового слідства внаслідок проведеної перевірки і належної оцінки доказів на законних підставах з наведенням відповідних мотивів було відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо водія ОСОБА_8, оскільки встановлено, що хоча він і допустив порушення 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , проте від його дій не настало наслідків, передбачених ст. 286 КК України, як обов’язкових ознак цього злочину. Тому, 30 липня 2009 року винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_8, а матеріали щодо вчиненого ним порушення ПДР (1306-2001-п) направлені у Володимир-Волинський ВДАІ для притягнення останнього до адміністративної відповідальності.

Разом з тим, допущені ОСОБА_6 порушення ПДР (1306-2001-п) , перебували у прямому причинному зв’язку з ДТП і потягли настання наслідків, які утворювали склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України - заподіяння ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень.

За встановлених фактичних обставин справи суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України.

Досудовим слідством, а також під час судового розгляду цієї кримінальної справи встановлено, що на момент ДТП ОСОБА_6 керував автомобілем, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння. Так саме з показань свідків встановлено, що 21 квітня 2009 року в місці ДТП водій ОСОБА_6 знаходився у стані алкогольного сп’яніння. Потерпілий і пасажири, що були в салоні автомобіля, яким керував ОСОБА_6, повідомили, що перед даною ДТП, ОСОБА_6 разом із ними вживав алкогольні напої.

Апеляційним судом підставно, з наведенням відповідних мотивів, збільшено розмір заподіяної ОСОБА_6 моральної шкоди потерпілому ОСОБА_7, який визначено у розмірі 75 000 гривень. Так, судом враховано, що потерпілий внаслідок протиправних дій засудженого втратив праву руку, переніс тяжкі фізичні страждання, його звичний спосіб життя порушений і він визнаний інвалідом І групи. При визначенні суми моральної шкоди апеляційний суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Збільшення розміру коштів, стягнутих із засудженого на користь потерпілого на відшкодування моральної шкоди, відбулось у межах заявлених ним вимог в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 365 КПК України і роз’яснень, які містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами України кримінальних справ у касаційному порядку" (v0008700-89) , касаційна інстанція, як і апеляційна інстанція, не вправі застосовувати до засудженого закон, що передбачає більш тяжке покарання, навіть за умови зниження покарання, призначеного вироком. Проте, ст. 365 КПК України не позбавляє суд зазначених інстанцій можливості переглянути вирок у частині цивільного позову в бік збільшення суми, стягнутої із засудженого, якщо у справі не треба збирати або додатково перевіряти докази і якщо така зміна не впливає на фактичні обставини справи, встановлені вироком.

У даному випадку збільшення суми стягнення відбулося правомірно з дотриманням зазначених вимог закону, а тому, доводи касаційної скарги прокурора задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винуватого та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23 грудня 2005 року № 14 (v0014700-05) при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.

Апеляційний суд визначаючи ОСОБА_6 вид покарання та форму його реалізації, взяв до уваги ступінь тяжкості діяння, яке він вчинив, його молодий вік, часткове відшкодування потерпілому завданих збитків, його поведінку до та після вчинення злочину, відношення засудженого до вчиненого діяння і обґрунтовано дійшов висновку про необхідність обрання покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції частини 2 ст. 286 КК України, оскільки його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Однак, строк такого покарання, на думку колегії суддів, судом визначено без врахування у повній мірі всіх обставин справи, хоча більшість із них наведена у справі.

Так, з матеріалів справи видно, що ОСОБА_6 вперше притягується до кримінальної відповідальності, на спеціальних обліках за місцем проживання не перебуває. З іншого боку, на користь засудженого говорить те, що він приймав міри на відшкодування шкоди потерпілому до постановлення вироку, відвідував останнього в лікарні.

Тому, колегія суддів вважає за можливе пом’якшити засудженому основне покарання до чотирьох років позбавлення волі. Таке покарання змусить засудженого додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.

Порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування або зміну вироку, під час перевірки матеріалів справи не виявлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Волинської області від 4 лютого 2011 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Призначене ОСОБА_6 основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК України пом’якшити до чотирьох років позбавлення волі.

Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.