головуючого Орлянської В.І.,суддів:Лагнюка М.М., Суржка А.В., за участю прокурора Пересунька С.В., розглянула в судовому засіданні 17 травня 2012 року в м. Києві матеріали справи за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року про часткове задоволення скарги ОСОБА_5 на дії (бездіяльність) Генерального прокурора України та направлення копії її заяви про скоєння злочину до Генеральної прокуратури України для прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України, та на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2011 року, якою вказану постанову районного суду залишено без зміни.

З матеріалів справи вбачається, що 29 жовтня 2007 року ОСОБА_5 звернулася до Генерального прокурора України з заявою про проведення дослідчої перевірки за фактом приховування прокурором Донецької області фальсифікації, здійсненої працівниками ВПЗ № 15 м. Донецька, поштового повідомлення про вручення заяви прокурору Донецької області про проведення дослідчої перевірки за фактами недотримання законності службовими особами Донецької облдержадміністрації, а також можливої фальсифікації, здійсненої працівниками ВПЗ № 15 м. Донецька поштового повідомлення про вручення заяви прокурору Донецької області про проведення дослідчої перевірки відносно головного державного санітарного лікаря Донецької області, та просила прийняти відповідне рішення в порядку ст. 97 КПК України.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_5 Генеральною прокуратурою останній було надано відповідь згідно до Закону України «Про звернення громадян» (393/96-ВР) .

Не погоджуючись з діями працівників Генеральної прокуратури України, ОСОБА_5 звернулась до суду зі скаргою, в якій просила визнати незаконними дії (бездіяльність) Генерального прокурора України та зобов'язати його по її заяві прийняти рішення, передбачене ст. 97 КПК України.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року скаргу ОСОБА_5 на дії (бездіяльність) Генерального прокурора України задоволено частково. Копію заяви ОСОБА_5 про скоєння злочину направлено до Генеральної прокуратури України для прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України. В іншій частині заявлених вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2011 року постанову Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року залишено без зміни, а апеляції прокурора та ОСОБА_5 - без задоволення.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд. На думку прокурора, висновки судів не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, так як діючим КПК України (1001-05) не визначено порядку розгляду скарг на бездіяльність прокурора при вирішенні заяв (повідомлень) про злочин, як і не визначено право суду направляти заяви (повідомлення) про злочин прокурору для прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України.

В запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_5 не погоджується з доводами касаційної скарги прокурора, вважає, що судові рішення прийняті відповідно до норм чинного законодавства, а тому є законними та зміні чи скасуванню не підлягають.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу та вважав, що судові рішення слід скасувати, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 236 КПК України до суду можуть бути оскаржені дії прокурора, що приймав конкретні процесуальні рішення в ході досудового слідства по справі і відповідні скарги підлягають розгляду судом першої інстанції, при попередньому розгляду справи або при розгляді справи по суті, якщо інше не передбачено законом.

Крім того, ст. 236-2, ст. 236-6, ст. 236-8 КПК України передбачено розгляд судом скарг тільки на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, постанову про закриття справи та про порушення кримінальної справи.

Однак, відповідно до роз'яснень, даних в рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 (v019p710-10) року від 14 грудня 2011 року в справі № 1-29/2011 (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади, а тому системний аналіз положень КПК України (1001-05) дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності.

Таким чином, з метою реалізації положень ст. 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України (1001-05) .

Відповідно до ст. 97 КПК України орган дізнання зобов'язаний приймати до розгляду заяви і повідомлення про вчинені злочини, за результатами розгляду яких повинен порушити справу, відмовити в її порушені або ж направити її за належністю.

Як вбачається з матеріалів справи 29 жовтня 2007 року ОСОБА_5 звернулася до Генерального прокурора України з заявою про проведення дослідчої перевірки за фактом приховування прокурором Донецької області фальсифікації, здійсненої працівниками ВПЗ № 15 м. Донецька, поштового повідомлення про вручення заяви прокурору Донецької області про проведення дослідчої перевірки за фактами недотримання законності службовими особами Донецької облдержадміністрації, а також можливої фальсифікації, здійсненої працівниками ВПЗ № 15 м. Донецька поштового повідомлення про вручення заяви прокурору Донецької області про проведення дослідчої перевірки відносно головного державного санітарного лікаря Донецької області, та просила прийняти відповідне рішення в порядку ст. 97 КПК України.

Однак рішення в порядку ст. 97 КПК України за цією заявою не приймалось, що не заперечується і прокуратурою.

За таких обставин суд обґрунтовано прийшов до висновку, що Генеральною прокуратурою України не забезпечено право скаржниці на перевірку її заяви про злочин згідно вимог ст. 97 КПК України, та з метою забезпечення вказаного права копію заяви ОСОБА_5 про скоєння злочину направлено до Генеральної прокуратури України для прийняття відповідного рішення в порядку ст. 97 КПК України.

З вказаною постановою обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, який своєю ухвалою залишив її без зміни, а апеляції прокурора та ОСОБА_5 - без задоволення, своє рішення вмотивував згідно вимог ст..377 КПК УКраїни (1001-05) .

Враховуючи викладене та те, що істотних порушень кримінально-процесуального закону судами першої та апеляційної інстанції при розгляді скарги ОСОБА_5 не встановлено, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а судові рішення слід залишити без зміни.

Керуючись статями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2011 року по скарзі ОСОБА_5 залишити без зміни.