розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Новомиргородський елеватор" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, за касаційною скаргою Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2013 року,

У квітні 2013 року Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) звернулось до суду з позовом до ПрАТ "Новомиргородський елеватор" (далі - Підприємство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в розмірі 32700,99 грн та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 13,08 грн (з урахуванням уточнених позовних вимог).

Позов обґрунтовано тим, що Підприємство не виконало вимоги статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-ХII (875-12) ), а саме - не виконало 4 % нормативу зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та не забезпечило працевлаштування у 2012 році осіб-інвалідів.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі відділення Фонду просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задовольнити позов. Скаргу обґрунтовує тим, що відповідач порушив вимоги статті 18 Закону № 875-ХII, оскільки не вжив усіх передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів впродовж 2012 року.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість.

Заслухавши особу, яка з'явилася у судове засідання, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому він не може бути притягнений до відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону № 875-ХІІ, у зв'язку з тим, що уповноважені органи не направили необхідну кількість інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875-ХII).

Згідно із наданим відповідачем Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу Підприємства у 2012 році становила 101 особа, з них середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників у підприємства - 3 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого статтею 19 Закону № 875-ХII, становила 4 особи.

Зокрема, на Підприємстві протягом 2012 року працювали інваліди: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з 1 січня по 31 грудня 2012 року, ОСОБА_8 з 1 січня по 2 квітня 2012 року, ОСОБА_9 з 1 січня по 27 квітня 2012 року, ОСОБА_10 з 1 січня по 27 серпня 2012 року.

Звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН Підприємство подавало до центру зайнятості у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2012 року.

Діючим законодавством встановлюється обов'язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) , Податковим кодексом України (2755-17) , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХII пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства зобов'язанні щомісячно подавати центрам зайнятості за місцем їх реєстрації адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, чи подавало Підприємство щомісячно до центру зайнятості дані про наявність вільних робочих місць (вакансій) для працевлаштування інвалідів з урахуванням звільнення у квітні 2012 року ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та, у зв'язку з цим, наявністю відповідних вакансій.

Судам необхідно було встановити, чи відповідачем виконано у повному обсязі обов'язок по інформуванню про утворення (пристосування) робочих місць та наявність вакансій для працевлаштування інвалідів за період меншої їх кількості за нормативну. Тобто, чи вжив відповідач усіх необхідних заходів, передбачених законодавством, щодо недопущення правопорушення у сфері господарювання.

Така правова позиція щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2014 року (№ 21-485а13), від 28 січня 2014 року (№ 21-476а13), від 19 листопада 2013 року (№. 21-397а13).

Частиною першою статті 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі статтею 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.