Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Фрутс" до Чопської митниці Державної митної служби України (правонаступником якої є Чопська митниця Міністерства доходів і зборів України), третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Закарпатській області (на сьогодні - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області), про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Чопської митниці на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2012 року,

У квітні 2012 року ТОВ "Голден Фрутс" (Товариство) звернулося до суду з позовом до Чопської митниці Державної митної служби України (Митниця, правонаступником якої є Чопська митниця Міндоходів) про визнання протиправними і скасування рішення та картки відмови у митному оформленні, стягнення коштів.

Зазначали, що у березні 2012 року ввезли на митну територію України партію мандаринів столових, для вживання людиною, задекларувавши митну вартість за ціною контракту. Митницею відмовлено в митному оформленні зазначеного товару та винесено рішення про визначення митної вартості за шостим (резервним) методом.

Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, а внаслідок коригування вартості Товариство надмірно сплатило митних платежів на суму 34 760,20 грн, просили стягнути вказану суму з Державного бюджету України, скасувавши рішення Митниці від 8 березня 2012 року № 305000003/2012/100095/2 та картку відмови у митному оформленні від 8 березня 2012 року № 305090000/2/00038.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 7 червня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено.

Постановою Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року рішення Вищого адміністративного суду України скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд.

Під час повторного касаційного розгляду справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з такого.

У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що у березні 2012 року відповідно до зовнішньоекономічного контракту з "Fruit production group" (Іспанія) позивачем ввезено на митну територію України партію мандаринів столових, для вживання людиною, та задекларовано його вартість у розмірі 11 290 євро відповідно до ціни контракту.

Також встановлено, що на підтвердження митної вартості декларантом надані митному органу такі документи: накладну CMR, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, інвойс, пропозиції/розцінки, зовнішньоекономічний контракт, довідку про декларування валютних цінностей, відомості про здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару, відбиток штампів інспекції карантину рослин та екологічної інспекції, сертифікат відповідності, сертифікат походження товару, копію вантажної митної декларації країни відправлення.

Митницею запропоновано надати додаткові документи на підтвердження заявленої вартості (про що зроблено запис на зворотній стороні митної декларації), проте позивач відмовився від їх надання, про що свідчить відповідний запис під пропозицією.

8 березня 2012 року відповідачем відмовлено у митному оформленні зазначеного товару та винесено рішення № 305000003/2012/100095/2 про коригування митної вартості, в якому встановлено її розмір на рівні 24 948 доларів США.

Зазначене рішення прийняте із застосуванням шостого (резервного) методу визначення митної вартості та обґрунтоване наявністю у митного органу інформації про вищу вартість оформлення аналогічного товару.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що неподання декларантом на вимогу Митниці додаткових документів на підтвердження контрактної вартості товару, є підставою для здійснення коригування такої вартості митним органом.

Скасувавши це рішення та задовольнивши позов, апеляційний суд виходив з того, що митний орган порушив процедуру послідовного застосування методів визначення митної вартості та не провів консультацій з декларантом.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з висновками апеляційного суду погоджується частково.

Порядок декларування митної вартості товарів при їх ввезенні в Україну на час виникнення спірних відносин регулювався статтями 259- 273 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року № 94-IV ( МК України (4495-17) ) та Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження" від 20 грудня 2006 року № 1766 (1766-2006-п) (Порядок № 1766).

Відповідно до частин першої та другої статті 258 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За правилами статті 265 МК України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Згідно зі статтею 266 МК України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 1766 (1766-2006-п) для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Посадова особа митного органу у графі "Для відміток митниці" декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис. Посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі "Для відміток митного органу".

Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" (339-2008-п) та від 20 грудня 2006 року № 1766 "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" (1766-2006-п) дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Колегія суддів зазначає, що наявність у митниці інформації про вищу ціну аналогічних товарів була підставою для здійснення коригування, проте таке коригування здійснено у спірному випадку з порушенням митних правил.

З пояснень Митниці вбачається, що застосування резервного методу визначення митної вартості обґрунтоване неможливістю застосування попередніх п'яти методів, у тому числі і щодо ціни на аналогічні товари (оскільки у митниці відсутня інформація про вартість операцій щодо ввезення в Україну товару цього ж виробника).

Відповідно до статті 269 МК України у разі, якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 267 та 268 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продаються на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються такі ознаки: 1) якість, наявність торгової марки та їх репутація на ринку; 2) країна походження; 3) виробник.

Частиною другою статті 270 МК України встановлено, що товари, виготовлені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги лише в разі, якщо немає ні ідентичних, ні подібних (аналогічних) товарів, виготовлених особою - виробником товарів, які оцінюються.

Таким чином, посилання Митниці на неможливість застосування третього методу визначення митної вартості лише у зв'язку з відсутністю відомостей про вартість товарів цього ж виробника не можуть прийматися до уваги.

Оскільки з роздруківки ЄАІС ДМСУ вбачається, що у митного органу наявна інформація про вартість аналогічного товару, поставленого з тієї ж країни, що і оцінюваний, застосування шостого методу визначення митної вартості є протиправним.

Тому висновок апеляційного суду про скасування рішення про коригування митної вартості є правильним.

Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованими вимоги позову щодо стягнення коштів, оскільки позивач не звертався у встановленому законом порядку до митного органу із заявою про їх повернення.

Відповідно до частини шостої статті 264 МК України у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок повернення платниками податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (z1097-07) був чинним на момент виникнення спірних відносин та визначав процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264 МК України.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1, пунктів 2, 3, 4 розділу ІІІ цього Порядку для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі - Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України.

Разом з тим взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилкових та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362 (z1095-07) ; чинного на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Згідно з пунктом 7 цього ж Порядку на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Таким чином, законодавством відповідно до частини шостої статті 264 МК України, визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому на підставі аналізу наведених вище норм права дійшла такого правового висновку.

У разі, якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Оскільки позивач не звертався до Митниці із заявою про повернення переплати митних платежів, як це передбачено наведеними нормативними актами, висновок апеляційного суду про можливість стягнення коштів є передчасним.

Це означає, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в частині вимог про стягнення коштів, як це передбачено статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з вимогами названої статті суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Чопської митниці задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2012 року в частині задоволених вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Фрутс" 34 760,20 грн скасувати, ухваливши в цій частині вимог нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В решті - рішення апеляційного суду залишити без змін.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.