Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Закарпатського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 лютого 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2014 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Закарпатського обласного військового комісаріату (Комісаріат), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Управління ПФ) про зобов'язання вчинити дії.

Зазначав, що з 1995 року отримував пенсію, виплату якої припинено у 1997 році у зв'язку з його виїздом у США на постійне проживання.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 (v025p710-09) щодо незаконності припинення виплати пенсії, просив зобов'язати Комісаріат направити пенсійну справу позивача до Управління ПФ, а пенсійний орган - здійснити перерахунок та виплату пенсії з 7 жовтня 2009 року.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що у 1995 році позивачу призначена та виплачувалась Комісаріатом пенсія за вислугу років.

У 1997 році позивач виїхав на постійне проживання до США, а виплата пенсії йому припинена.

У 2010 році позивач звернувся до Управління ПФ із заявою про поновлення виплати пенсії, у задоволенні якої відмовлено.

Задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що положення статей 49 та 51 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( Закон № 1058-IV (1058-15) ) щодо припинення виплати пенсії особам, які виїхали за кордон на постійне проживання, визнані неконституційними з 7 жовтня 2009 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком судів.

Частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Пунктом 2 частини першою статті 51 цього ж Закону встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV.

Таким чином, наведені норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а у відповідачів не було правових підстав для невжиття заходів щодо поновлення пенсії ОСОБА_4

Посилання Управління ПФ на положення статті 92 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", не можуть прийматися до уваги, оскільки частиною другою статті 62 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ІІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що пенсії, призначені особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Твердження щодо пропуску позивачем строку звернення до суду також є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у 2010 році позивач звертався до суду з аналогічним позовом, проте спір не був вирішений.

З викладеного вбачається правильність висновків судів щодо задоволення цього позову.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 лютого 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.