ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної реєстраційної служби України, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати незаконними дії щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції Одеської області скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності 146936612 від 27 червня 2013 року, державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Сіволіна М.Ю., індексний № 3537747 від 01 липня 2013 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року позов задоволено. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що державний реєстратор здійснив реєстраційні дії щодо майна, на яке накладено арешт, судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі. Крім того, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою той факт, що у провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "ПУМБ" про визнання договору іпотеки недійсним, визнання договору поруки припиненим, результати розгляду якої впливають на вирішення даної справи.

В запереченнях, що надійшли на адресу суду, відповідач - Державна реєстраційна служба України та третя особа вважають рішення суду апеляційної інстанції законним та обґрунтованим, тому касаційну скаргу просили залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судами встановлено наступні обставини. 06 серпня 2008 року між ЗАТ "ПУМБ" (правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ") та ТОВ фірма "Славутич-95" укладено кредитний договір № 7.6-39 з додатковими угодами до нього, відповідно до якого підприємство отримало від банка кредит на суму 2600000 дол. США зі строком його повернення не пізніше 06 серпня 2010 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором від 06 серпня 2008 року між ЗАТ "ПУМБ" та позивачем було укладено договір поруки № 7.6-39/П та договір іпотеки № 7.6-39/І, відповідно до яких ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно - домоволодіння з надвірними спорудами, розташоване по АДРЕСА_1, загальною площею 665.7 кв.м. та земельну ділянку площею 0,1775 га за тією ж адресою, кадастровий № 5110136900:011:0046.

Вказані об'єкти нерухомого майна належать позивачу на праві приватної власності на підставі договору дарування від 08 жовтня 2003 року та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 052547, виданого Одеським міським управління земельних ресурсів на підставі договору дарування від 08 жовтня 2003 року.

У зв'язку з невиконанням ТОВ фірма "Славутич-95" зобов'язань за кредитним договором, ПАТ "ПУМБ" вернулось до ОСОБА_2 з Вимогою про усунення порушення основного зобов'язання від 05 лютого 2010 року № ODE 23/41, в якій банк вимагає повного та належного виконання зобов'язань за кредитним договором № 7.6-39 від 06 серпня 2008 року протягом 30 днів з моменту отримання листа.

Оскільки позивач не виконала вимогу банку, ПАТ "ПУМБ", керуючись положеннями договору іпотеки № 7.6-39/І від 06 серпня 2008 року та ст. 35 Закону України "Про іпотеку", звернулось із заявою та пакетом документів до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на домоволодіння, об'єкт житлової нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 27 червня 2013 року вказана заява надійшла на адресу Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області.

За результатами розгляду отриманих документів, 01 липня 2013 року Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіним М.Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права приватної власності на об'єкт житлової нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач, вважаючи зазначені дії державного реєстратора протиправними, його рішення - незаконним, звернулась до суду з даним позовом про визнання незаконним дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що державний реєстратор, здійснюючи реєстраційні дії, порушив порядок їх вчинення, не перевіривши наявності документу, що підтверджує факт настання або ненастання відповідної події щодо наявності факту виконання умов правочину, з яким закон та/або договір пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, припинення, переходу прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог закону. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, яке передбачене в п. 6.7 іпотечного договору № 7.6.-39/I та Вимога про усунення порушення основного зобов'язання є належними документами (обставинами), що підтверджують факт настання відповідної події.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Ч. 1 ст. 24 вказаного закону передбачено випадки відмови у держаній реєстрації прав та їх обтяжень.

При цьому, ч. 4 зазначеної статті визначено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюється Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 р. № 703 (703-2011-п) (далі - Порядок реєстрації).

Відповідно до п. 7 Порядку реєстрації для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

П. 12 Порядку реєстрації визначено, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно з п. 34 Порядку реєстрації для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 (документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно) і 28 (документ, що посвідчує особу заявника) цього Порядку, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, якщо більш тривалий строк не вказано у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі;

3) звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

5) витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли предметом іпотеки є земельна ділянка та в документах, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, відсутні відомості про її кадастровий номер);

6) заставну (у разі, коли іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої у Державному реєстрі прав заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Як встановлено судами, представник ПАТ "ПУМБ", звертаючись до відповідача із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, разом з заявою надав наступні документи: квитанція, довіреність, копія паспорту уповноваженої особи, витяг ЄДРЮО та ФОП, іпотечний договір, вимога про усунення порушення основного зобов'язання, повідомлення про вручення поштового відправлення (як доказ спливу 30-денного строку), висновок про вартість майна, технічний паспорт.

Отже, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, заявник надав всі документи, передбачені Порядком реєстрації, необхідні для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, відповідно до змісту ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Ст. 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону

Ч. 1 ст. 37 вказаного закону визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

П. 6.1 іпотечного договору № 7.6.-39/I від 06 серпня 2008 року передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця у разі невиконання чи неналежного виконання основного зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним із таким способів за вибором іпотекодержателя: за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбаченого договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя (п. 6.2 іпотечного договору № 7.6.-39/I).

П. 6.6 вказаного договору передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, відповідно до якого, у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку передбаченому чинним законодавством (п. 6.7.1). Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (п. 6.7.2).

З урахуванням наведених норм та встановлених судами обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки та Вимога про усунення порушення основного зобов'язання є належними документами, що підтверджують факт невиконання (неналежного виконання) іпотекодавцем умов договору та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Доводи позивача про те, що державний реєстратор здійснив реєстраційні дії щодо майна, на яке накладено арешт, є безпідставними, оскільки судами першої та апеляційної інстанції такі обставини не встановлені, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вказані обставини. Оскільки такі доводи позивача не були зазначені позивачем в судах першої та апеляційної інстанцій та не перевірялись ними, суд касаційної інстанції позбавлений можливості дати їм оцінку, так як суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України.

Щодо доводів позивача про наявність цивільного спору між ОСОБА_2 та ПАТ "ПУМБ" про визнання договору іпотеки недійсним, визнання договору поруки припиненим, що, на думку позивача, було підставою для зупинення провадження у справі в суді апеляційної інстанції до вирішення вказаного спору, слід зазначити наступне.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2013 року, задоволено позов ОСОБА_2:визнано недійсним договір поруки № 7.6-39/П від 06 серпня 2008 року, іпотечний договір № 7.6-39/І від 06 серпня 2008 року, укладені між ОСОБА_2 та ПАТ "ПУМБ"; виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження предмета іпотеки.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім того, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2014 року позов ОСОБА_2 до ПАТ "ПУМБ", третя особа - ТОВ "Славутич-95", про визнання договорів недійсними, залишено без розгляду на підставі звернення представника позивача до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду.

Тому, доводи позивача про наявність цивільного спору щодо чинності іпотечного договору та договору поруки є безпідставними.

Отже, вчиняючи реєстраційні дії, державний реєстратор діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, підстав для визнання його дій щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно незаконним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, не має.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Судом апеляційної інстанції, ухвалено законне та обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.