Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східної митниці

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Східної митниці, Маріупольської митниці, Державної казначейської служби України, третя особа - правонаступник Державної митної служби України Міністерство доходів і зборів України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що працював на посаді головного інспектора господарсько-експлуатаційного відділу Маріупольської митниці. Наказом Маріупольської митниці від 11 вересня 2012 року № 8-к його звільнено з займаної посади у зв'язку із скороченням штатної чисельності відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Вказував, що незаконно не прийнято рішення про його переведення, оскільки Маріупольська митниця реорганізована шляхом приєднання до Східної митниці, а тому не було підстав для його звільнення. Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, просив суд задовольнити його позовні вимоги.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Маріупольської митниці від 11 вересня 2012 року № 8-к "Про звільнення ОСОБА_4", поновлено позивача на посаді головного інспектора господарсько-експлуатаційного відділу Маріупольської митниці з 11 вересня 2012 року, стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 вересня по 21 листопада 2012 року в розмірі 3130,09 грн та відшкодовано моральну шкоду в розмірі 500 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2013 року постанову суду першої інстанції в частині стягнення зі Східної митниці на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1555,52 грн та моральної шкоди в розмірі 500 грн скасовано і в цій частині в позові відмовлено. В частині визнання незаконним та скасування наказу Маріупольської митниці від 11 вересня 2012 року № 8-к, поновлення позивача на посаді головного інспектора господарсько-експлуатаційного відділу Маріупольської митниці з 11 вересня 2012 року та стягнення на його користь зі Східної митниці середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1574,57 грн постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Східна митниця порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 40 Кодексу законів про працю України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 працював на посаді головного інспектора господарсько-експлуатаційного відділу Маріупольської митниці.

Наказом Державної митної служби України від 08 жовтня 2010 року № 1188 (va188342-10) "Про оптимізацію структури митних органів, розташованих на території Донецької та Запорізької області" прийнято рішення про припинення Маріупольської митниці шляхом приєднання до Східної митниці. При цьому, скорочення штату цим наказом не передбачалося. Пунктом 2.1 цього наказу Східну митницю визначено правонаступником Маріупольської митниці.

Наказом Маріупольської митниці від 11 вересня 2012 року № 8-к ОСОБА_4 звільнено з посади головного інспектора господарсько-експлуатаційного відділу Маріупольської митниці у зв'язку із скороченням штатної чисельності відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП (322-08) ) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Це зобов'язання відповідачем не виконано у зв'язку з тим, що не запропоновано позивачу наявні вакансії, а отже, у зв'язку з відсутністю юридичного факту (змін в організації виробництва і праці), який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП, трудові гарантії позивача були порушені.

Крім того, судами встановлено, що позивач на день звільнення із займаної посади був тимчасово непрацездатний.

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Тому, суди дійшли правильного висновку про незаконність наказу про звільнення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційні скарги Східної митниці відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2013 року та змінену нею постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.