розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу військової частини А0264 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до військової частини А0264 про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії,

У грудні 2012 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просила визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо виплати грошової компенсації замість неотриманого речового майна та зобов'язати відповідача виплатити на її користь грошову компенсацію замість речового майна у розмірі 5107 грн. 35 коп.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що проходила військову службу за контрактом. При звільненні з військової служби їй не виплачено грошову компенсацію за речове майно, яке під час служби вона придбавала за власні кошти.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2013 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка проходила військову службу за контрактом у військовій частині А0264 до 5 березня 2010 року. Після звільнення з військової служби грошової компенсації замість речового майна не отримувала.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач порушував терміни забезпечення позивачки речовим майном під час проходження військової служби і при звільненні не виплатив їй належну грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Проте погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" № 1459-ІІI від 17 лютого 2000 року дію ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Однак, суди попередніх інстанцій всупереч вимог статей 76, 86 КАС України не встановили період, за який виникла заборгованість відповідача перед позивачкою з грошової компенсації замість речового майна.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла на момент звернення позивачки до суду) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 100 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Проте, всупереч вимог ст. 159 КАС України ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, не визначили початок перебігу строку звернення до суду, а саме, коли позивачка дізналася про порушення свого права, не з'ясували причини пропущення вказаного строку та думку відповідача стосовно пропущення цього строку. Між тим, від з'ясування вказаних обставин залежить правильність вирішення спору.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч. 2 ст. 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли суди першої та апеляційної інстанцій порушили вищенаведені норми процесуального права, зокрема, статей 76, 86, 99, 100, 159, 162 КАС України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, а суд касаційної інстанції в силу вимог ст. 220 КАС України позбавлений можливості встановлювати обставини справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не може залишатися без змін та підлягає скасуванню на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу військової частини А0264 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.