Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. Суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Державної податкової служби на постанову та ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012 у справі № 2-а-8030/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосервіс" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергосервіс" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002691503 від 30.03.2012.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності ТОВ "Енергосервіс" з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт № 46/15-308/30592278 від 15.03.2012;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.200.1, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, абзацу 7 підпункту 6 розділу V Наказу № 1492 від 25.11.2011 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.12.2011 № 1490/20228 (z1490-11) , внаслідок чого позивачем на 453 397 грн. занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002691503 від 30.03.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 453 397 грн. за основним платежем та на 226 698,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем в податковій декларації з ПДВ за січень 2012 року № 9006658010 від 20.02.2012 не враховано результати попередніх перевірок платника податку, оформлених актом № 4271/235/30592278 від 02.12.2011, актом № 4341/325/30592278 від 08.12.2011 та складених на його підставі податкових повідомлень-рішень за № 0005412302, № 0005422302 від 27.12.2011.

Розглядаючи спір по суті та задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій не погодилися з доводами відповідача щодо встановленого порушення платником податку приписів податкового законодавства.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.14.1.39 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За змістом пп.14.1.179 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п.46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання.

Відповідно до п.4.6.7 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1492 від 25.11.2011 (z1490-11) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) рядок 21.3 передбачений для відображення збільшення або зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) за результатами камеральної чи документальної перевірки, проведеної органом державної податкової служби.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не надано доказів на підтвердження факту винесення податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки позивача від 02.12.2011 № 4271/235/30592278.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що висновки акту перевірки від 02.12.2011 № 4271/235/30592278 не є такими, що створюють для позивача правові наслідки, зокрема, в частині їх врахування під час оформлення податкової звітності платника податку.

За змістом п.56.1. ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно п.56.18 ст. 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, у випадках, коли платник податків звертається до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, яким йому визначено суму грошового зобов'язання, таке грошове зобов'язання є неузгодженим до прийняття судом відповідного рішення, яке набрало законної сили.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2012 по справі № 2а-4391/12/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012, зокрема, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.12.2011 за № 0005412302, № 0005422302.

При цьому, норми чинного податкового законодавства не встановлюють обов'язок платника податку враховувати у податковій звітності суми неузгодженого грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що сума неузгодженого податкового зобов'язання правомірно не врахована платником податку до моменту її узгодження при розрахунку податкових зобов'язань, податкового кредиту, визначення від'ємного значення та бюджетного відшкодування податку на додану вартість наступного податкового звітного періоду.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 та Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .