Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Загороднього А.А.

представників:

позивача: Александровича О.М.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 року

у справі № 2а-9252/11/1370

за позовомЗакритого акціонерного товариства "Спеціалізованого управління по будівництву ліній електропередачі, засобів та споруд зв'язку "Монтажбудзв'язок" доДержавної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської областіпроскасування податкових повідомлень рішень

Закрите акціонерне товариство "Спеціалізованого управління по будівництву ліній електропередачі, засобів та споруд зв'язку "Монтажбудзв'язок" (далі по тексту - позивач, ЗАТ "Монтажбудзв'язок") звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України (2747-15) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено планову виїзну перевірку ЗАТ "Монтажбудзв'язок"з питань дотримання вимог податкового, та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 27.05.2010 року № 241/230/2361371.

В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: завищено валові витрати на 2944054,22 грн., занижено податок на прибуток за перевірений період в сумі 736013,55 грн. та пп. 7.4.1 пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", завищено податковий кредит, в результаті занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за перевірений період на 588 810,84 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.06.2011 року № 0000272321, яким ЗАТ "Монтажбудзв'язок" визначено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 736030,55 грн. (за основним платежем - 588 810,84 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 147202,71 грн.) та № 0000242321, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 920016,94 грн. (за основним платежем 736013,55 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 184003,39 грн.).

За результатами адміністративного оскарження, зазначені податкові повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Валові витрати мають бути підтверджені відповідними рахунковими платіжними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судами попередніх інстанцій, між ЗАТ "Монтажбудзв'язок" та ПП "Енерготранссервіс", були здійсненні господарські операції щодо виконання робіт та придбання товарів (договори від 03.05.2010 року № 03/05-2010, від 01.07.2010 року № 01/07-2010, від 06.05.2010 року № 06/05-2010).

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання виконаних робіт, платіжними дорученнями, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що вказані вище договірні відносини між ЗАТ "Монтажбудзв'язок" та ПП "Енерготранссервіс" були спрямовані на виконання договору підряду № Т-34 від 11.08.2009 року укладеного між ВАТ ЕК "Хмельницькобленерго" (Замовник) та ЗАТ "Спеціалізоване управління по будівництву ліній електропередачі, засобів та споруд зв'язку "Монтажбудзв'язок" (Підрядник) щодо виконання будівельно-монтажних робіт, придбання матеріалів та устаткування по будівництву Волоконно-оптичної лінії зв'язку ПС 110 кВ Ярмолинці - ПС 110 кВ Південна (1 етап - ВОЛЗ ПС 110 кВ Ярмолинці - ПС 110 кВ Дунаївці; 2 етап - ВОЛЗ ПС Дунаївці - ПС Південна).

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та ПП "Енерготранссервіс".

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП "Енерготранссервіс" на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214- 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.