Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013

у справі № 2а-8165/09/1370

за позовом Приватного підприємства "Бонас"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визнання податкового зобов'язання з податку на додану вартість,-

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2010, позов задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 02.09.2009 № 0004891521/0.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2010 та прийнято нову, якою позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 02.09.2009 № 0004891521/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 7 211,67 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги про визнання акта нечинним можуть стосуватися лише нормативно-правового акта, а не індивідуального акта. Проте, у справі позивачем заявлені позовні вимоги про визнання нечинними індивідуального акта - податкового повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м.Львова. За таких обставин, задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції застосував невірний спосіб захисту, що випливає із системного аналізу приписів ст.ст. 105, 162, 171 КАС України.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом невиїзної документальної (камеральної) перевірки позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати ПДВ за червень 2009 року, складений акт № 1654/15-2/20839124 від 07.08.2009, в якому зафіксовано порушення вимог пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 6 868,26 грн. та, відповідно, допущено заниження податкового зобов'язання, яке підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 6 868, 26 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004891521/0 від 02.09.2009 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 7 211,67 грн., в тому числі 6 868,26 грн. за основним платежем та 343,41 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про скасування спірного податкового повідомлення-рішення, враховуючи наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, суми податку, які були включені позивачем до складу податкового кредиту за червень 2009 року, підтверджені відповідними податковими накладними, вказані суми податку задекларовані в межах строків, визначених ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинному на момент виникнення спірних правовідносин); податковим органом не висловлено зауважень щодо правильності оформлення досліджених під час перевірки податкових накладних, які були видані контрагентами по проведеним з позивачем господарським операціям.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.