У січні 2012 року приватне акціонерне товариство "Вікторія" (далі - позивач, ПрАТ "Вікторія") звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач-1, ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області) та Державної податкової служби в Одеській області (далі - відповідач-2, ДПС в Одеській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.12.2011 р. № 0000142302, від 10.01.2012 р. № 0000132302 та від 10.02.2012 р. № 0000092302.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 р. - скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.12.2011 р. № 0000142302, від 10.01.2012 р. № 0000132302 та від 10.02.2012 р. № 0000092302.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач-2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 р. і залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 р.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права і просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 17.11.2011 р. по 21.11.2011 р. посадовою особою ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області була проведена невиїзна позапланова перевірка ПрАТ "Вікторія" з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань в деклараціях з податку на додану вартість за лютий-травень 2011 року, за результатами якої складено акт від 23.11.2011 р. № 2590/23-2/23867078 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - частини першої статті 203, частини першої статті 215, статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; - пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 410 774,77 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем-1 06.12.2011 р. було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000142302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 410 775,77 грн., в тому числі: 410 774,77 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку звернувшись зі скаргою від 12.12.2011 р. № 191 до ДПС в Одеській області. За результатами розгляду скарги позивача ДПС в Одеській області прийнято рішення від 03.01.2012 р. № 55/10/25-0007, відповідно до якого скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін. При цьому ДПС в Одеській області було донараховано позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 41 650 грн., посилаючись на те, що при визначенні суми податку на додану вартість, яка була занижена позивачем, відповідачем-1 не враховано дані рядків 22-26 декларації за лютий 2011 року, рядків 21-24 декларацій за березень-травень 2011 року.

Так, з урахуванням вищезазначених висновків рішення ДПС в Одеській області від 03.01.2012 р. № 55/10/25-0007 та на підставі акта перевірки № 2590/23-2/23867078 від 23.11.2011 р. ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області було прийняте податкове повідомлення-рішення від 10.01.2012 р. № 0000132302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 41 650 грн.

Також, в період з 30.01.2012 р. по 31.01.2012 р. посадовою особою ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області була проведена невиїзна позапланова перевірка ПрАТ "Вікторія" з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань в деклараціях з податку на додану вартість за лютий 2011 року, за результатами якої складено акт від 01.02.2012 р. № 305/23-2/23867078 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - частини першої статті 203, частини першої статті 215, статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; - пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 157 500 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем-1 10.02.2012 р. було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000092302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 157 501 грн., в тому числі: 157 500 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з актів податкових перевірок № 2590/23-2/23867078 від 23.11.2011 р. та № 305/23-2/23867078 від 01.02.2012 р. підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Гражданпромспецпроект", ТОВ "Потенціал-Голд", ПП "Ново-Ком", ПП "Ардея-Тех", оскільки вказані господарюючі суб'єкти, як стверджує відповідач, відносяться до так званої "ризикової" категорії, а угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено з тих мотивів, що висновки податкового органу викладені в актах перевірок щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ТОВ "Гражданпромспецпроект", ТОВ "Потенціал-Голд", ПП "Ново-Ком", ПП "Ардея-Тех" є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову з тих мотивів, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, висновки викладені в актах податкових перевірок не узгоджуються з нормами матеріального права, тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів касаційної інстанції, погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Враховуючи викладені норми Податкового кодексу України (2755-17) , судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді ПрАТ "Вікторія", в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів із контрагентам: ТОВ "Гражданпромспецпроект", ТОВ "Потенціал-Голд", ПП "Ново-Ком", ПП "Ардея-Тех".

Фактичне виконання умов зазначених правочинів підтверджується первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме: договорами купівлі-продажу, актами прийому-передачі, видатковими накладними, податковими накладними.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (z0168-95) ) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання від контрагентів-постачальників податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з цими контрагентами.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

З урахуванням викладеного, висновки податкового органу, зазначені в актах податкових перевірок про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в діях суду першої інстанції вбачається порушення норм права, що призвели до неправильного вирішення спору, і висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог не відповідають обставинам справи.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової служби в Одеській області - відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 р. у справі № 1570/857/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.