розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 по справі № 2а-4566/10/1570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТ Проект - Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТ Проект - Україна" (далі - ТОВ "ГТ Проект - Україна", позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі (далі - СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі, відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 09.03.2010 № 0000391630/0/1, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 21946,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 6583,80 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходили з правомірності формування позивачем податкового кредиту за податковими накладними, отриманими в тих періодах, до складу податкового кредиту якого вони були віднесені.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі 23.06.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.07.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.5.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 30.11.2009 по 11.12.2009 уповноваженими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі було проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ "ГТ Проект - Україна" щодо підтвердження правомірності віднесення до податкового кредиту уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2009 року від 16.09.2009 № 10391, липень 2009 року від 22.09.2009 № 9001191913, серпень 2009 року від 25.09.2009 № 9001198679 податкових накладних минулих податкових періодів, за результатами якої податковим органом було складено акт від 14.12.2009 № 814/16-3/25033733/57.

На підставі вказаного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.03.2010 № 0000391630/0/1/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 21946,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 6583,80 грн.

Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування та застосування штрафних (фінансових) санкцій став висновок податкового органу про порушення ТОВ "ГТ Проект - Україна" вимог підпункту 7.2 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок заниження позивачем суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у розмірі 16415,00 грн., у тому числі за червень 2009 року на суму 2446,00 грн., за липень 2009 року на суму 13969,00 грн. При цьому, відповідач виходив з неправомірності включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по виписаним податковим накладним попередніх звітних періодів.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках визначених Законом.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що суми податку, які підлягають бюджетному відшкодуванню визначаються як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду при від'ємному значенні такої суми.

З наведених законодавчих положень випливає, що виникнення права на бюджетне відшкодування ставиться у залежність від правомірності формування податкового кредиту.

Згідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Дата виникнення права на податковий кредит регулюється підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченої (нарахованої) в складі ціни за товари (роботи, послуги), відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

Згідно підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Разом з тим, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим пунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

У разі коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані (з урахуванням строків давності, визначених статею 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

З матеріалів справи вбачається, ТОВ "ГТ Проект - Україна" у вересні 2009 року подало до СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень, липень та серпень 2009 року.

Судами встановлено, що податкові накладні, на підставі яких позивачем було формовано податковий кредит у червні та липні 2009 року та віднесено суми податку до складу податкового кредиту за вказаний період шляхом подання уточнюючого розрахунку, виписані його контрагентом саме у тих періодах, до складу податкового кредиту якого вони були віднесені, зокрема, червень та липень 2009 року.

Отримання ТОВ "ГТ Проект - Україна" податкових накладних у червні та липні 2009 року підтверджується доданими до справи реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, відповідно до яких позивачем було здійснено коригування податкового кредиту за червень та липень 2009 року.

Зважаючи на те, що позивачем було включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів, підтверджених документально, у податкового органу були відсутні підстави для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування.

Враховуючи вищезазначене та з огляду на положення частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України щодо перегляду судом касаційної інстанції рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про неправомірність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.