розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 по справі № 2а-14642/10/2670 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" (далі - ВАТ "Завод "Ленінська кузня", позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, відповідач) задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.10.2010 № 000052/4010/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2010 року на 171215,00 грн.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано правомірністю формування позивачем податкового кредиту за спірними господарськими операціями з Приватним підприємством "Гранд-АТЕК" (далі - ПП "Гранд-АТЕК"), та як наслідок реалізації права на бюджетне відшкодування, з огляду на те, що первинні документи, зокрема, податкові накладні, якими підтверджується факт сплати повної вартості товарів оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП 08.07.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.08.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.09.2010 уповноваженими особами СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питання формування податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2010 року по взаємовідносинах з ПП "Гранд-АТЕК", за результатами якої податковим органом складено акт № 499/40-10/14312364.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.10.2010 № 000052/4010/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2010 року на 171215,00 грн.

Фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування став висновок податкового органу про порушення ВАТ "Завод "Ленінська кузня" вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2010 року на 171215,00 грн. При цьому, відповідач виходив з неправомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за податковими накладними отриманими від ПП "Гранд-АТЕК" у зв'язку з тим, що податковим органом встановлено неподання контрагентом позивача до податкового органу декларації з податку на додану вартість за відповідний звітний період та невиконання ним податкових зобов'язань.

Згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам зареєстрованим як платники податку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункт 7.5 статті 7 вказаного Закону).

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті Закону (168/97-ВР) передбачено, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту викладених норм, платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у попередніх податкових періодах постачальникам, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

Як встановлено судами попередніх інстанції, між позивачем та ПП "Гранд-АТЕК", яке на момент вчинення спірних господарських операцій мало статус платника податку на додану вартість, було укладено договір поставки від 20.01.2010 № ГА-001/01-2010, відповідно до умов якого останнє поставляло ВАТ "Завод "Ленінська кузня" товар (судосталь листову) згідно Специфікації № 4 та Специфікації № 5 до договору.

Факт сплати позивачем повної вартості товарів згідно умов вказаного договору підтверджується первинними документами, а саие: платіжними дорученнями від 05.05.2010 № 918, № 919 та податковими накладними від 05.05.2010 № 3096, № 3097, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Досліджені в процесі розгляду справи документи підтверджують товарність фінансово-господарських відносин.

Відтак, неподання продавцем до податкового органу декларації, невідображення сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини у рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03).

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Тобто, вищенаведеним спростовується позиція податкового органу, що полягає у неправомірності формування позивачем податкового кредиту та реалізацію права на бюджетне відшкодування.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.