розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області (далі - Луцька ОДПІ) в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення, зобов'язати вчинити дії.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2012 року позов ФО-П ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року апеляційну скаргу Луцької ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2012 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції Луцька ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

18.01.2012 року позивачем до Луцької ОДПІ подано заяву про застосування спрощеної системи оподаткування в якій, позивачем зазначено обрані види діяльності згідно з Класифікацією видів економічної діяльності КВЕД ДК 009:2005, відповідно до пункту 298.3 статті 298 ПК України: 52.48.2 "Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами спеціалізованих магазинах"; 51.19.0 "Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту"; 52.48.9 "Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах"; 52.44.9 "Роздрібна торгівля іншими товарами для дому".

Луцькою ОДПІ листом від 03.02.2012 року № 788/1/17-1 відмовлено у переході на спрощену систему оподаткування, оскільки основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля годинниками і ювелірними виробами, що з урахуванням пункту 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України виключає перехід позивача на спрощену систему оподаткування з 01.01.2012 року.

Суди попередніх інстанцій задовольнивши позовні вимоги позивача зазначили, що види господарської діяльності, які зазначив позивач, не підпадають під дію обмежень встановлених Податковим кодексом України (2755-17) .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Порядку подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.12.2011 року № 1675, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2011 року за № 1537/20275 (z1537-11) суб'єкт господарювання - юридична чи фізична особа може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному главою 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділу XIV "Спеціальні податкові режими" Податкового кодексу України (2755-17) .

Главою 1 розділу 14 Податкового кодексу України (2755-17) встановлено правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

Згідно з п.291.2 ст. 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до п.291.3 ст. 291 Податкового кодексу України, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до приписів п.299.1 ст. 299 Податкового кодексу України, свідоцтво платника єдиного податку видається суб'єкту господарювання, який подав до органу державної податкової служби заяву щодо обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.

Пунктом 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України передбачено, що однією із вимог щодо можливості застосування фізичними особами-підприємцями спрощеної системи оподаткування є вид господарської діяльності, який обрано такими особами.

Відповідно до приписів п.298.3 ст. 298 та п.299.11 ст. 299 Податкового кодексу України, вид господарської діяльності згідно із класифікатором видів економічної діяльності безпосередньо зазначається у заяві та свідоцтві платника єдиного податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем обрано наступні види діяльності: 52.48.2 "Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами спеціалізованих магазинах"; 51.19.0 "Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту"; 52.48.9 "Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах"; 52.44.9 "Роздрібна торгівля іншими товарами для дому".

Відповідно до абз.4 п.п.291.5.1 п.291.5 ст. 291 Податкового кодексу України, не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення. Податковий кодекс України (2755-17) не містить визначення вжитих у ньому понять "видобуток, виробництво, реалізація дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння".

Пунктом 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України встановлено, що терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними визначено Законом України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" (637/97-ВР) № 637/97 від 18.11.1997 року.

Пунктами 1, 2 ст. 1 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" встановлено, що дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполучи, вироби, відходи, брухт тощо); дорогоцінне каміння - це природні та штучні (синтетичні) мінерали у сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Визначення поняття "вироби з дорогоцінного металу" вказано в п.1.5 Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 244 (z0874-99) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 25.03.2004 року за № 369/8968 (z0369-04) , відповідно до якої, виріб з дорогоцінного металу - будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений із сплавів дорогоцінних металів - золота, срібла, платини, паладію, який використовується як прикраси або предмети побуту.

Відповідно до п.2 ст. 4 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", всі суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, що займаються операціями з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, ювелірними виробами з них, проводять їх облік за встановленими формами і подають статистичну звітність. Оперативний облік видобутку, переробки, переміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, ювелірних виробів з них ведеться суб'єктами підприємницької діяльності окремо по кожному виду операцій з урахуванням особливостей технології, виду утворених відходів та виробничих втрат.

Пунктом 9 ст. 1 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" встановлено, що операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням - це дії, пов'язані з:

а) виникненням та припиненням права власності та інших прав на дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння;

б) надходженням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння до місць зберігання фондів і запасів, а також їх зберіганням і відпуском у встановленому порядку;

в) зміною вмісту або фізичного стану дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння у будь-яких речовинах і матеріалах під час їх видобутку, виробництва та використання;

г) ввезенням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, виробів і матеріалів, що їх містять, в Україну з-за кордону та вивезенням з України.

Згідно з ч.ч. 2, 5 ст. 14 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", правила торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді та виробами з них, що належать суб'єктам підприємницької діяльності на праві власності, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Торгівля ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності на території України тільки за наявності державного пробірного клейма.

На виконання п. 2 ст. 14 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 року № 802 (802-98-п) затверджено Правила торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб'єктам підприємницької діяльності на праві власності.

Відповідно до п.1 вказаних Правил, вони поширюються на торгівлю:

- стандартними і мірними зливками (далі - зливки), які не належать до банківських металів;

- мінеральною та вторинною сировиною, що вміщує дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння;

- виробами, що вміщують дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, включаючи ювелірні та побутові вироби;

- напівфабрикатами, що вміщують дорогоцінні метали і використовуються для виготовлення виробів із вмістом дорогоцінних металів (включаючи ювелірні та інші побутові вироби);

- дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням.

Тобто законодавець розрізняє поняття виробництво ювелірних виробів та реалізація ювелірних виробів, і кожне з даних понять є окремою і достатньою обставиною, яка визначена законодавцем як підстава, що унеможливлює перехід суб'єкта господарювання на спрощену систему оподаткування.

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування постанови Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2012 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області - задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року - скасувати.

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.