Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Рекламний комбінат" та Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 року

у справі № 2а/2570/3890/2012

за позовом публічного акціонерного товариства "Рекламний комбінат" (далі - позивач, ПАТ "Рекламний комбінат")

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Чернігові)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ПАТ "Рекламний комбінат" звернулось у грудні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Чернігові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2012 року № 0002702320, № 0002712320 та від 11.10.2012 року № 0003392320, № 0003402320.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 року, позов задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові: від 11.10.2012 року № 0003392320, яким ПАТ "Рекламний комбінат" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 81 520,00 гривень (71 420,00 гривень за основним платежем, 10 100,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями); від 11.10.2012 року № 0003402320, яким ПАТ "Рекламний комбінат" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27 580,00 гривень; від 26.07.2012 року № 0002702320, яким ПАТ "Рекламний комбінат" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в частині 98 990,04 гривень. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині не задоволених позовних вимог, скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002702320 від 26.07.2012 року повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі направлень від 11.06.2012 року № 1321, № 1322, № 3123, № 3124, № 3125, наказу від 30.05.2012 року № 1222, проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт від 09.07.2012 року № 1200/22/14232168.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 6.1 ст. 6 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на 53 422,00 гривні за 1 квартал 2011 року; п. 6 підрозділу 4, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2 квартал 2011 року в сумі 104 185,00 гривень, за 2-3 квартал 2011 року в сумі 208 369,00 гривень, за 2-4 квартал 2011 року у сумі 312 554,00 гривні, 1 квартал 2012 року у сумі 416 739,00 гривень; п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за грудень 2010 року в сумі 12 333,00 гривні, січень 2011 року в сумі 22 377,00 гривень, за лютий 2011 року в сумі 1623,00 гривні, за березень 2011 року в сумі 7023,00 гривні та завищення від'ємного значення по ПДВ за березень 2011 року в сумі 55 644,00 гривні.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем 16.07.2012 року подано заперечення № 96, однак 23.07.2012 року ДПІ у м. Чернігові надана відповідь № 6640/10/22-207, якою заперечення позивача залишені без задоволення.

На підставі акта перевірки ДПІ у м. Чернігові прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.07.2012 року: № 0002702320, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 416 739,00 гривень; № 0002712320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 116 745,00 гривень (за основним платежем 99 000,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями 17 745,00 гривень).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем 03.08.2012 року подано до ДПС у Чернігівській області скаргу № 104.

26.09.2012 року ДПС у Чернігівській області рішенням № 1342/10/10-215 скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 26.07.2012 року № 0002712320 в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі, всього 35 225,00 гривень, у тому числі податок в сумі 27 580,00 гривень, санкція в сумі 7645,00 гривень, а скаргу позивача в цій частині задоволено та залишено без змін податкові повідомлення-рішення: від 26.07.2012 року № 0002712320 в іншій частині, всього в сумі 81 520,00 гривень (з них: 71 420,00 гривень - податок та 10 100,00 гривень - санкція) та від 26.07.2012 року № 0002702320, а скаргу позивача від 03.08.2012 року № 104 в цій частині залишено без задоволення. Крім того, ДПІ у м. Чернігові необхідно прийняти податкове повідомлення-рішення форми "В4" на суму 27 580,00 гривень.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивачем 04.10.2012 року подано до Державної податкової служби України скаргу № 144, однак 05.12.2012 року ДПС України рішенням № 6616/0/61-12/10-2115 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ДПС від 26.07.2012 року № 0002702320, № 0002712320 з урахуванням рішення ДПС у Чернігівській області, прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу без задоволення.

ДПІ у м. Чернігові на підставі акту перевірки та рішення ДПС у Чернігівській області від 26.09.2012 року № 1342/10/10-215 прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.10.2012 року № 0003392320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 81 520,00 гривень (за основним платежем - 71 420,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 100,00 гривень) та № 0003402320, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 27 580,00 гривень.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.11.2010 року між ТОВ "Денвік" (Продавець) та позивачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 34, відповідно до якого Продавець продає Покупцю на умовах цього Договору обладнання яке було у використанні, а саме: офсетна друкарська машина КВА за ціною 594 000,00 гривень з ПДВ в кількості 1 шт. замовлення товару Покупець здійснює шляхом направлення Продавцю поштою, факсом або по телефону заявки. Передача товару оформлюється видатковою накладною, по одному примірнику кожній стороні.

27.12.2011 року до вищезазначеного договору між сторонами укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої сторони дійшли взаємної згоди виключити п. 2.3 Договору та п. 1.1 Договору викласти в наступній редакції: Продавець продає Покупцю на умовах цього Договору обладнання яке було у використанні, а саме: офсетна друкарська машина КВА в кількості 1 шт. Вартість обладнання з вартістю доставки його на адресу Покупця становить 594 000,00 гривень з ПДВ .

Судами встановлено, що виконання договору підтверджується видатковою накладною, податковими накладними, картками рахунку та актом введення в експлуатацію основних засобів, Інструкцією з перекладом, а оплата підтверджується платіжними дорученнями.

З акту перевірки вбачається, що за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року позивачем задекларовано податковий кредит по ПДВ в сумі 1 109 064,00 гривні.

Підставою для висновків ДПІ у м. Чернігові про порушення позивачем норм ПК України (2755-17) та Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (283/97-ВР) "Про оподаткування прибутку підприємств" є акт ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 16.03.2011 року № 263/23-209/35854541 про результати невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ "Денвік" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 04.04.2008 року по 30.12.2010 року, яким встановлено ознаки нікчемності правочинів.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги частково, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне . відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При цьому суди вірно зауважили, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування ПДВ тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що угоди, які укладені між позивачем та контрагентом не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Крім того, судами встановлено та вбачається з наданих позивачем доказів, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки товар був наданий, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Крім того, посилання ДПІ у м. Чернігові в акті перевірки на ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни в структурі активів та зобов'язань сторони.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

При цьому вказаним пунктом наданий виключний перелік підстав коли та чи інша операція не вважається постачанням товарів: не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну території України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезення таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримані послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України, визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг.

У відповідності до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення операції з метою досягнення господарської мети.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та з чим погоджується і колегія суддів касаційної інстанції, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених (у повній відповідності з вимогами ПК України (2755-17) ) податкових накладних, виданих останньому постачальником.

Отже, суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагенту, при наявності податкової накладної, що належним чином оформлена.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутні будь-яких підстав для виключення зі складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни, та як наслідок не прийняття до уваги первинних документів та податкових накладних вказаного контрагента та виключення сум ПДВ за ними зі складу податкового кредиту.

Крім того, судами встановлено, що вироком Сихівського районного суду м. Львова від 08.02.2012 року по обвинуваченню ОСОБА_4, який є директором ТОВ "Денвік" встановлено, що ОСОБА_4, будучи директором, у тому числі - ТОВ "Денвік", маючи відкриті рахунки в банківських установах, здійснював реалізацію товарів, робіт, послуг суб'єктам господарювання, внаслідок чого на рахунки, у тому числі - ТОВ "Денвік" надходили кошти, як оплата та передоплата товарів, робіт, послуг, які останній відповідно до вимог Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) був зобов'язаний включити до податкового зобов'язання, визначивши суми податків, які підлягають сплаті, що підтверджується вироком. Тобто, вироком суду встановлено, що ОСОБА_4, будучи директором, у тому числі - ТОВ "Денвік" здійснював господарську діяльність.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ДПІ у м. Чернігові не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, а саме: від 11.10.2012 року № 0003392320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 81 520,00 гривень (71 420,00 гривень за основним платежем, 10 100,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 11.10.2012 року № 0003402320, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 27 580,00 гривень, а тому податкові повідомлення-рішення є неправомірними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, перевіркою валових витрат за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року встановлено їх завищення всього у сумі 416 739,00 гривень, у тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 104 185,00 гривень, за 2-3 квартал 2011 року в сумі 208 369,00 гривень, за 2-4 квартал 2011 року у сумі 312 554,00 гривні, 1 квартал 2012 року у сумі 104 185,00 гривень та відповідно завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на вищевказані суми у вказаних періодах, всього за перевірений період завищено від'ємне значення податку на прибуток на суму 416 739,00 гривень.

В податковому обліку позивачем вартість обладнання придбаного у ТОВ "Денвік" включено до 4 групи основних засобів (машини та обладнання) та, відповідно, нараховано суму амортизації, яку відображено в декларації з податку на прибуток у складі витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування (р. 04 декларації з податку на прибуток) у розмірі 98 990,04 гривень за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, а саме: 2 квартал 2011 року - 24 747,51 гривень, 2-3 квартал 2011 року - 49 495,02 гривень, 2-4 квартал 2011 року - 74 242,53 гривні, 1 квартал 2012 року - 24 747,51гривень.

Судами встановлено, що ДПІ у м. Чернігові, встановлюючи завищення валових витрат за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, на обґрунтування правомірності прийнятого рішення зазначає, що оскільки приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, за відсутності факту придбання товарів, послуг, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Первинні бухгалтерські документи, складені від імені позивача та ТОВ "Денівк", не є документами, які можуть бути підставою для відображення в податковому обліку позивача.

Пунктом 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 138.2. ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послугу цьому періоді.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки, судами попередніх інстанцій встановлено реальність господарської операції (між ТОВ "Денвік" та позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 34 від 18.11.2010 року), а тому суди дійшли вірного висновку, що позивачем правомірно включено вартість обладнання до 4 групи основних засобів (машини та обладнання), яку відображено в р. 04 декларації з податку на прибуток у розмірі 98 990,04 гривень, а отже, податкове повідомлення-рішення від 26.07.2012 року № 0002702320, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в частині 98 990,04 гривень є неправомірним та таким, що підлягає в даній частині скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з 01.10.2010 року по 31.03.2011 року позивачем задекларовано амортизаційні відрахування у сумі 224 566,00 гривень за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року амортизаційні відрахування входили до собівартості, адміністративних витрат та витрат на збут.

Також, судами встановлено, що перевіркою правильності визначення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, встановлено їх завищення за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року на загальну суму 317 748,00 гривень, а саме: в II кварталі 2011 року - 79 437,00 гривень, ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 158 874,00 гривні, II -IV квартали 2011 року - 238 311,00 гривень, І квартал 2012 року - 79 437,00 гривень.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що в ході перевірки встановлено, що позивач в податковому обліку з 01.04.2011 року амортизується дооцінена вартість основних фондів (далі - ОФ) 1 групи. Так, судами встановлено, що балансова вартість 1 групи ОФ станом на 01.01.2011 року становить 351 438,00 гривень, а станом на 01.04.2011 року була збільшена до 7156,80 гривень за рахунок проведення дооцінки таких ОФ в 2007 році, а саме оцінку майна (по вул. Щорса 53) здійснено закритим акціонерним товариством "Антал-Експерт" в 2007 році - дата звіту 03.12.2007 року. Згідно звіту про оцінку майна (п.п.1.1.8), термін використання звіту 6 місяців від дати оцінки. В перевіряємому періоді переоцінок (дооцінок/уцінок) позивачем більше не здійснювалось. Інших документів, крім вказаного звіту про оцінку майна, що підтверджує справедливу вартість майна з дати останньої оцінки по 31.03.2012 року на перевірку не надано. Згідно акту, в бухгалтерському обліку дооцінена вартість таких ОФ амортизується за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року.

Крм того, судами встановлено, що в акті перевірки зазначено, що відповідно до п. 4.1 П(С)БО 17, підприємство повинно відобразити відстрочені податкові зобов'язання від дооцінки. Згідно наданих на перевірку балансів за 2010, 2011 та 1 квартал 2012 років, в рядках 460 "відстрочені податкові зобов'язання" вказані прочерки. У зв'язку з вищенаведеним, в акті перевірки зроблений висновок про неправомірність відображення дооцінки ОФ в податковому обліку, що призвело до від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Згідно норм п. 6 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України (2755-17) , для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 01.04.2011 року.

Вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

До переоціненої вартості основних засобів не включається сума дооцінки основних засобів, що проведена після 1 січня 2010 року.

Якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Відповідно до п. 144.1 ст. 144 ПК України, амортизації підлягає сума переоцінки вартості ОЗ, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу.

Пунктом 146.21 ст. 146 ПК України, передбачено, що платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об'єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою: Кі=[І(а-1) -10] : 100, де І (а-1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Збільшення вартості об'єктів основних засобів, що амортизується, здійснюється станом на кінець року (дату балансу), за результатами якого проводиться переоцінка та використовується для розрахунку амортизації з першого дня наступного року.

Відповідно до п. 152.10 ст. 152 ПК України, якщо платник податку приймає рішення про уцінку/дооцінку активів, згідно з правилами бухгалтерського обліку, - така уцінка/до оцінка, з метою оподаткування, не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням зазначених активів.

Відповідно до п. 16 П(С)БО 7, переоцінка основних засобів проводиться, якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу, тобто станом на 31.03; 30.06; 30.09 та 31.12.

У зв'язку з вищевикладеним, враховуючи те, що всупереч п. 16 П(С)БО 7 в періоді з 03.12.2007 року позивач не визначав справедливу вартість майна на дату балансу, (переоцінка основних засобів не проводилася), а вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку в порушення п. 6 підрозділу 4, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивачем завищено суму витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, всього на 317 748,00 гривень.

А тому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.07.2012 року № 0002702320, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в частині, а саме в розмірі 317 748,96 гривень.

Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується з судами попередніх інстанцій, що податкове повідомлення-рішення від 26.07.2012 року № 0002712320 є такими що винесено відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки, відповідно до пп. 60.1.3. п. 60.1. ст. 60 ПК України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі. А отже, оскільки після оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення від 26.07.2012 року № 0002712320 до ДПС у Чернігівській області, ДПІ у м. Чернігові винесено податкове повідомлення-рішення від 11.10.2012 року № 0003392320, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, а тому податкове повідомлення-рішення від 26.07.2012 року № 0002712320 вважається відкликаним.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд (2747-15) касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційні скаргі слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.