Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.06.2013 року у справі № 801/5408/13-а, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 22.04.2013 року № 0007971502 та від 15.05.2013 року № 0006791501.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суддів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Державною податковою інспекцією у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства "Фірма "Крим-Стілл" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з Приватним підприємством "Команд" з листопада 2010 року по червень 2011 року, складено акт від 08.04.2013 року № 2039/15.2/24696325, яким встановлено порушення пп. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, п.5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п.138.8, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.04.2013 року № 0007971502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 25 060, 00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4 726, 25 грн. та податкове повідомлення-рішення від 15.05.2013 року № 0006791501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 21 892, 00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 702, 25 грн.

Суди попередніх інстанції дійшли висновку про необґрунтоване посилання відповідача на відсутність у позивача права на податковий кредит через нікчемність укладених господарських зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій по взаємовідносинах з Приватним підприємством "Команд".

Фактичне постачання товарів підтверджено податковими накладними, видатковими накладними.

Оплата товару підтверджується виписками по рахунку про сплату відповідних коштів за платіжними дорученнями.

Крім того, придбані товари у подальшому були реалізовані позивачем іншим контрагентам, що підтверджується відповідним договором, податковими та видатковими накладними.

В обґрунтування висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом зазначено, що Приватне підприємство "Команд" за адресою м.Сімферополь, вул. Глінки, 6.57/В/2 не знаходиться.

Відхиляючі зазначені доводи, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 22.04.2013 року № 0007971502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 25 060, 00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4 726, 25 грн.

Посилання податкового органу на встановлені у вироку Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10.04.2013 року у справі № 123/3318/13-к обставини є необґрунтованими, адже не спростовують реальність спірних операцій, оскільки фінансово-господарські правовідносини між позивачем та Приватним підприємством "Команд" не були предметом дослідження у відповідній кримінальній справі.

Колегія суддів відхиляє такі посилання, обґрунтовуючи це тим, що частина четверта статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути застосована у даному випадку, оскільки згідно із вказаною нормою вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тому зазначений вирок суду у кримінальному провадженні, враховуючи частину четверту статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не є обов'язковим для адміністративного суду у цій справі, оскільки не стосується правових наслідків дій Приватного підприємства "Фірма "Крим-Стілл".

Однак, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції у постанові не зазначено мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 15.05.2013 року №0006791501 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 21 892, 00 грн. за основним платежем та в сумі 3 702, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд апеляційної інстанції вказану помилку не виправив, чим порушив приписи процесуального закону щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Так, в акті перевірки податкового органу, крім вище вказаного, зазначено про порушення позивачем пп. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п.138.8, пп. 138.8.1 п.138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина третя стаття 2 КАС України).

У статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанова складається, зокрема з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги визначені у статті 206 Кодексу адміністративного судочинства України для ухвали суду апеляційної інстанції.

Оскаржені постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідають, оскільки скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 15.05.2013 року № 0006791501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 21 892, 00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 702, 25 грн., суди попередніх інстанцій не зазначили відповідні мотиви, з яких виходили при прийнятті рішення і положення закону, якими вони керувалися.

Таким чином, судами допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу положень частин другої, четвертої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Вказані вище порушення є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.05.2013 року № 0006791501 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати наведене вище, застосувати до спірних відносин відповідні норми матеріального права і вирішити спір у відповідності до закону, чинного на час розгляду і вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.06.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року у справі № 801/5408/13-а скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.05.2013 року № 0006791501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 21 892, 00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 702, 25 грн.

В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.06.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року у справі № 801/5408/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.