Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 р.

у справі №2а-1143/11/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ЖБК-5"

про застосування арешту коштів на рахунках платника податків,

Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова (далі-позивач) звернулась з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ЖБК-5" (далі-відповідач) про застосування арешту коштів на рахунках платника податків.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 р., у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем було подано до контролюючого органу податкову декларацію за листопад 2010 року від 20.12.2010 р., в якій задекларовано залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового періоду у розмірі 5 213 353,00 грн. У зв'язку із цим, керуючись п. 75.1 ст. 75 та пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, позивачем було видано наказ від 01.02.2011 р. №132 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки відповідача".

На підставі наказу начальника ДПІ у Московському районі м. Харкова від 01.02.2011 р. № 132 та направлення на перевірку від 01.02.2011 р. №110, 02.02.2011 р. перевіряючими було здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку підприємства відповідача за місцем знаходження його офісного приміщення за адресою: м.Харків, вул. 50-річчя СРСР, 171.

За наслідками останнього було складено акти від 02.02.2011 р. № 60/07-013/32439675 про неможливість вручення направлення на позапланову виїзну перевірку та № 61/07-013/32439675 про відмову від допуску до перевірки та неможливість проведення перевірки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Приписами цієї статті визначено виключні підстави для застосування арешту активів платника податків, серед яких, зокрема, відмова платника податків від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні даного позову та надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, вказали, що законодавець пов'язує винятковість адміністративного арешту із обставинами, визначеними п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, яких у даному випадку судами встановлено не було.

Із наведеними доводами судових інстанцій погоджується також колегія Вищого адміністративного суду України та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт майна платника податків може бути застосовано, у разі якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.

Зі встановлених у даній справі обставин справи вбачається, що податковим органом було здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку відповідача, під час здійснення якої, з наданих пояснень позивача, його не було допущено на територію підприємства охоронником.

Крім того, позивач зазначає, що директор підприємства для отримання наказу на проведення перевірки та направлення не вийшов, як і не було надано податковій інспекції документів, необхідних для проведення перевірки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, і фактичної перевірки, яка проводиться з підстав, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби.

Згідно п. 81.2 цієї ж статті, у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Зміст наведених положень визначає спосіб, у який має діяти податковий органу у разі проведення документальної виїзної перевірки та спосіб реалізації незгоди платника податків із проведенням такої перевірки.

Слід також вказати на приписи п. 81.3 вказаної статті, відповідно до якої під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

З наявних матеріалів справи не вбачається, що податковим органом було належним чином вжито заходів передуючих проведенню документальної виїзної перевірки, як то - пред'явлення направлення на проведення такої перевірки, як не вбачається і можливості встановити чи була об'єктивна можливість у позивача реалізувати своє право на не допуск посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки, яке позивач у даному випадку підтверджує актом відмови відповідача від допуску до перевірки та неможливість проведення перевірки.

Судові інстанцій, надаючи правову оцінку наведеним доказами, правомірно зазначили, що зазначений акт є спірними, зважаючи на наявність заяв від понятих, що зазначені в даному акті, в яких останні вказали, що представники податкового органу їх вмовили поставити підпис.

Таким чином, з огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується із доводами судів попередніх інстанція стосовно відсутності підстав, із якими законодавець пов'язує можливість застосування арешту майна платника податків, як то - об'єктивної наявності факту відмови відповідача від проведення спірної перевірки.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220 КАС України (2747-15) судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 р. у справі №2а-1143/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.