Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2010

у справі № 2-а-12055/09/2670

за позовом Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Ліфт-3"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.04.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2010 постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.04.2010 скасовано. Прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

На підставі акта перевірки № 22-23-4-05432796 від 19.01.2007 відповідачем, за порушення пп.7.2.4, п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.01.2007 № 0010112304/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2005 року у розмірі 27333,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 13666,50 грн.

Підставою для таких висновків відповідача стало те, що між позивачем та ТОВ "Світлайф" було укладено договір № 243/05 від 25.02.2005, за умовами якого останній зобов?язався розробити комплекс конструкторської документації "Автоматизованої системи управління і диспетчеризації ліфта", а позивач зобов?язався прийняти та оплатити вказані роботи у сумі 500000,00 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 83333,33 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 24.03.2006 визнані недійсними статут та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ "Світлайф", у зв?язку з чим відповідач дійшов висновку, що видані ТОВ "Світлайф" податкові накладні не можуть бути підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовував свої висновки тим, що по господарським операціям, між позивачем та ТОВ "Світлайф", які мали вплив на формування ним (позивачем) податкового кредиту розрахунки здійснені, відповідні документи складені, товари/послуги отримані, тобто зазначені господарські операції виконані належним чином відповідно до вимог діючого законодавства.

На момент проведення позивачем господарських операцій з ТОВ "Світлайф" останнє було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та було зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" вiд 15.05.2003, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Законодавством України не передбачено обов'язок покупця перевіряти відповідність законодавству статутних та реєстраційних документів продавця, а також перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої. При цьому судом встановлено, що на час видачі спірних податкових накладних контрагент позивача ТОВ "Світлайф" в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України був зареєстрований за адресою, яка ним зазначалась у податкових накладних, та був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, доказів того, що декларування та сплата контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань здійснювалася з порушеннями податкового законодавства відповідачем не надано.

Щодо доводів податкового органу про недотримання позивачем строків звернення до суду, що є підставою для відмови в позові, то загальний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи визначено частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один рік. Зазначений строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас підпункт 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України від "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлює, що платник податків вправі оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності. В свою чергу, строки давності визначені статтею 15 зазначеного Закону і становлять 1095 днів.

При вирішенні конкуренції між положеннями частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України і нормами статей 5 та 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" слід враховувати приписи частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Остання передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підставі для задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції, який повно та правильно встановивши обставини справи, дав їм належну оцінку з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.