Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 01.11.2010 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011, у задоволенні позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена позапланова документальна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.05.2009 по 31.07.2009, за результатами якої складено акт від 19.08.2010 №1033/17-21/НОМЕР_1.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у результаті чого завищено суму податкового кредиту за травень 2009 року на 2135,00 грн., червень 2009 року на суму 2419,00 грн., липень 2009 року на суму 2537,00 грн.

Підставою для таких висновків стало не підтвердження реального придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у контрагента-постачальника ОСОБА_3

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.08.2010 № 0002591702/0, яким визначено податкові зобов?язання з податку на додану вартість в розмірі 10636,50 грн., у т.ч. основного платежу 7091 грн. та штрафні (фінансові) санкції 3545,50 грн.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість висновків податкового органу щодо відсутності у позивача права на формування податкового кредиту за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_3, з огляду на непідтверження реального характеру таких операцій.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством або сплати грошових коштів.

При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції та необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Тобто, відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як платника, так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій, унеможливлюють висновок щодо реальності придбання товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення сум до складу податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надано до перевірки первинні документи бухгалтерського обліку, які є формально складеними та не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3 за договорами № 01/05-09 від 01.05.2009, № 01/06-09 від 01.06.2009, № 01/07-09 від 01.07.2009, оскільки остання не мала відповідних трудових ресурсів (персоналу) та основних фондів, матеріальних ресурсів для надання послуг з перевезення вантажів клієнта (позивача) автомобільним транспортом на території м.Черкаси і Черкаської області та на території України.

Крім того, всупереч вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку" (z0168-95) документально не підтверджений зміст господарських операцій з ФОП ОСОБА_3, в актах здачі - приймання результатів виконаних робіт (наданих послуг) не вказаний конкретний результат проведених робіт, місце і дату їх виконання, а також не вказано в чому виражено обсяг наданих послуг, не конкретизовано зміст наданих послуг в натуральному та вартісному виразі, акти не містять інформації про фактично понесені витрати на здійснення послуг.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими закон пов?язує виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції прийняті на підставі повно встановлених обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та не підлягають скасуванню з викладених в касаційній скарзі мотивів.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 відхилити, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 01.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.