Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17.11.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 р.

у справі № 2а-6617/10/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Транс-Сервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про визнання протиправним та скасування рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест Транс-Сервіс" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.11.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення про невизнання податковою звітністю декларації позивача з податку на додану вартість за червень 2010 року, зобов'язано відповідача визнати як податкову звітність декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 р. та внести її дані до електронної бази податкової звітності за червень 2010 року, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивач 30.05.2001 р. зареєстрований виконавчим комітетом Житомирської міської ради як юридична особа та перебуває на податковому обліку у відповідача.

Позивачем 20.07.2010 р. до податкового органу подано декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року.

Листом від 23.07.2010 р. № 41147/28-01 позивача повідомлено про те, що декларація з податку на додану вартість за червень 2010 року не визнана податковою звітністю з підстав анулювання, на підставі акту від 08.06.2010 р. № 527/15-02, свідоцтва про реєстрацію позивача платником податку на додану вартість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу першого пп. 4.1.2 п. 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

За змістом абзацу п'ятого пп. 4.1.2 п. 4.1 цієї ж статті Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. Отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Таким чином, наведеним нормативним положеннями передбачено вичерпний перелік підстав невизнання податкової звітності платника податків, яких з поданої позивачем декларації не вбачається.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зробили висновок про те, що анулювання свідоцтва про реєстрацію позивача платником податку на додану вартість 08.06.2010 р. не позбавляє права позивача на визначення сум своїх податкових зобов'язань за червень 2010 року.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання протиправними рішення про невизнання податковою звітністю декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року, зобов'язання відповідача визнати таку податкову звітність, а також внесення даних до електронної бази податкової звітності за червень 2010 року.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17.11.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 р. у справі № 2а-6617/10/0670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.