Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Попільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2009 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2011 р.

у справі № 2а-5482/09/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарби Кабе Україна"

до Державної податкової інспекції у Попільнянському районі Житомирської області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарби Кабе Україна" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Попільнянському районі Житомирської області (далі - відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.07.2009 р. № 0001692301/0, № 000702301/0 та № 0001601701/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 15.07.2009 р. № 340/23-01/33524661, яким встановлено порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.12.1 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.07.2009 р. № 0001601701/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 120 442,50 грн., з яких 40 147,50 грн. за основним платежем та 80 295,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, № 0001702301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 31 476,00 грн., з яких 22 483,00 грн. за основним платежем та 8 993,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0001692301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 37 080,00 гр., з яких 30 900,00 грн. за основним платежем та 6 180,00 гр. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За висновками акту перевірки, позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати на загальну суму 123 599,00 грн., пов'язані з придбанням інформаційно-консультаційних послуг у ТОВ "Центр "Послуги.Консультації.Рішення." за договором від 04.03.2007 р. № 25 про надання послуг, витрати на загальну суму 377 816,00 грн., пов'язані з придбанням карбонату кальцію у ТОВ "Оміа Україна", що в подальшому призвело, на думку податкового органу, до невірного розрахунку сум податкового кредиту, а саме - завищено задекларовані показники у рядку 10.1 Декларації "Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою" у розмірі 75 564,00 грн. Крім того, перевіркою позивача встановлено, що при формуванні статутного внеску ним не утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 40 147,50 грн.

Що стосується висновків відповідача про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ "Центр "Послуги.Консультації.Рішення." та ТОВ "Омніа Україна" колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.03.2007 р. між позивачем та ТОВ "Центр "Послуги.Консультації.Рішення." було укладено договір № 25 про надання інформаційно-консультаційних послуг.

Згідно умов Договору виконавець (ТОВ "Центр "Послуги.Консультації.Рішення.") взяв на себе зобов'язання за завданнями (запитами) замовника (позивач) надавати інформаційно-консультаційні послуги, у тому числі проведення аналізу ринку України щодо асортименту, цін, наявності конкурентів, доцільності виготовлення та продажу водорозчинних акрилових фарб, грунтівок та штукатурок за період з 2004 по 2007 роки, цінової привабливості та інше, а замовник зобов'язувався прийняти такі послуги та оплатити їх.

Фактичне виконання вказаного договору підтверджено актом здачі-приймання робіт від 25.03.2008 р., звітом про проведену роботу, наданим ТОВ "Центр "Послуги.Консультації.Рішення." та податковими накладними.

За висновками податкового органу, понесені витрати на придбання даних послуг не оформлені відповідними документами, які б підтверджували фактичне їх виконання, у зв'язку з чим відсутнє підтвердження надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), не доведено їх використання у власній господарській діяльності позивача, а отже відсутня підстава для включення вартості даних послуг до складу валових витрат та формування на їх підставі податкового кредиту.

Крім того, 25.07.2007 р. між позивачем та ТОВ "Омніа Україна" було укладено договір купівлі-продажу товарів від 25.07.2007 р. № 39-S. Додатками до вказаного договору від 25.07.2007 р. № 1 та від 01.01.2008 р. № 2 визначений асортимент та вартість товарно-матеріальних цінностей, які придбаває позивач.

На підтвердження факту проведення господарських операцій з ТОВ "Оміа Україна" позивачем надані товарно-транспортні накладні, податкові накладні, які містяться в матеріалах справи.

Податковий орган вважає, що понесені витрати за вказаним договором не можуть бути включені до валових витрат, з тих підстав, що його виконання не підтверджено належними первинними документами, а саме - відсутній факт транспортування (акт приймання матеріалів за кількістю, товарно-транспортні накладні на перевезення товару, тощо).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (п.5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що витрати позивача понесені в рамках здійснення господарської діяльності з ТОВ "Центр "Послуги.Консультації.Рішення." та ТОВ "Оміа Україна" є документально підтвердженими, використання придбаних товарів (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності доведено.

Відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість", що не заперечується відповідачем та підтверджується актом перевірки, будь-які підстави для донарахування податку на додану вартість та зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість у відповідача відсутні.

Оскільки донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за основним платежем правомірно визнано судами попередніх інстанції необґрунтованим, відповідно скасування спірних податкових повідомлень-рішень у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , також здійснено судами правомірно.

Що стосується нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, засновник позивача ОСОБА_5 передав право власності на рухоме майно до статутного фонду, що на думку податкового органу є операцією з продажу майна та відповідно до п.12.1 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" має оподатковуватися за ставкою, встановленою п.7.1 ст.7 цього Закону, а саме 15%. Податковим агентом в даному випадку є позивач.

Як обґрунтовано зазначили попередні судові інстанції, на відносини з приводу внесення засновником внеску (рухомого майна) до статутного фонду товариства не поширюються норми цивільного законодавства, які регулюють відносини купівлі-продажу та міни, оскільки факт передачі (внесення) майна не оформлюється відповідним договором, а передача майна оформлюється шляхом оформлення акту приймання-передачі майна.

Відповідно до п.1.28.2 п.1.28 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Аналізуючи вказані норми, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що внесення майна до статутного фонду товариства - це пряма інвестиція, а не купівля-продаж чи міна.

Згідно із п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", дохід визначено як суму будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду, як на території України, так і за її межами, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (п. 1.2 ст. 1 Закону), до складу якого, зокрема, включаються доходи у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах (п. 1.3 "в" ст. 1 Закону). Порядок оподаткування доходів у вигляді інвестиційного прибутку визначено у п. 9.6 ст. 9 Закону.

Вклад (внесок) учасника та засновника до статутного фонду господарського товариства слід розглядати як придбання ним за власні кошти або за рахунок майна, що знаходиться у його власності, права власності на частку (пай) у статутному фонді товариства, тобто як придбання корпоративного права, а не як дохід у розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Визначення терміну "корпоративні права" надано у п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

При відчуженні (продажу, переуступці) у подальшому такого корпоративного права (інвестиційного активу) об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб вважатиметься інвестиційний прибуток, при визначенні якого враховуються витрати, пов'язані з придбанням такого корпоративного права.

Отже, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про неправомірність донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб податковим повідомленням-рішенням від 24.07.2009 р. № 0001601701/0.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховано податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Попільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2011 р. у справі № 2а-5482/09/0670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.