головуючої: суддів:Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,при секретаріЛуцак А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року

у справі № 2а-6314/11/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного

управління Міндоходів у місті Києві

до Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство

"Більшовик"

за участю Прокуратури Солом'янського району міста Києва

про стягнення податкової заборгованості,-

Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві; надалі також - ДПІ, позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (надалі - ПАТ "НВП "Більшовик", відповідач) про стягнення податкової заборгованості з податку на прибуток, податку на додану вартість та земельному податку на загальну суму 28 059 275,38 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року апеляційні скарги Прокуратури Солом'янського району м. Києва та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року - без змін

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуально права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що непогашена сума боргу, яку ДПІ просила стягнути з відповідача станом на 18 лютого 2013 року становила 28 059 275,38 грн. (6 293 530,76 грн. з податку на прибуток; 13 707 233,73 грн. з податку на додану вартість; 7 927 903,06 грн. з земельного податку).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем протягом розгляду справи не було надано суду ґрунтовних пояснень щодо порядку нарахування сум штрафних санкцій і пені, які були нараховані у зв'язку з несплатою податкового боргу, а також у зв'язку з несплатою поточних податкових зобов'язань з податку на додану вартість, податку на прибуток та земельного податку, які були неправомірно самостійно зараховані позивачем у рахунок сплати податкового боргу, що виник раніше, а за змістом висновку судово-економічної експертизи № 5040/5041/12-45 від 28 вересня 2012 року, за результатами розрахунків, здійснених в ході дослідження, у відповідача відсутня податкова заборгованість з податку на прибуток, податку на додану вартість та земельному податку перед Державним бюджетом України.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає, що судами попередніх інстанцій оцінка доказів, що містяться у матеріалах справи, зроблена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на наступне.

За змістом частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Роблячи висновок про необґрунтованість позовних вимог, суди попередніх інстанцій фактично виходили лише із висновку судово-економічної експертизи № 5040/5041/12-45 від 28 вересня 2012 року, який, з огляду на положення частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України є одним із доказів на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб.

Разом з тим, без уваги судів попередніх інстанцій залишились інші належні докази, які містять фактичні дані щодо стану розрахунків відповідача з бюджетом.

В силу вимог пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 (z0843-05) , нарахуванню в особових рахунках платників підлягають: податкові зобов'язання, штрафні санкції та пеня, самостійно визначені платником; податкові зобов'язання, штрафні санкції та пеня, нараховані органом державної податкової служби та узгоджені платником відповідно до чинного законодавства; пеня за порушення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання; відсотки за користування розстроченням (відстроченням) податкових зобов'язань; непогашені суми векселя, що видається суб'єктом господарювання при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах.

За змістом підпунктів 4.2.1, 4.2.2 пункту 4.2 названої Інструкції податкові зобов'язання, штрафні санкції, пеня, самостійно визначені платником у податковій звітності, уносяться до електронної бази даних підрозділами обробки та ведення податкових документів і формуються в електронні та паперові реєстри. Податкові зобов'язання, штрафні санкції та пеня, розраховані органом державної податкової служби, обліковуються у картках особових рахунків за даними електронного реєстру податкових повідомлень у частині узгоджених сум згідно з Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом ДПА України від 21 червня 2001 року № 253 (z0567-01) . Звірка достовірності даних, перенесених засобами програмного забезпечення з реєстру податкових повідомлень до карток особових рахунків платників податків, здійснюється на підставі паперових виписок з зазначеного реєстру, що надходять до підрозділу адміністрування облікових показників та звітності від структурних підрозділів, які складають податкові повідомлення.

Таким чином, картка особового рахунку платника є належним доказом стану розрахунків платника з бюджетом, у тому числі і наявності у такого платника податкової заборгованості.

Зазначаючи про необґрунтованість позовних вимог про стягнення боргу, з огляду на ненадання позивачем ґрунтовних пояснень щодо порядку нарахування сум штрафних санкцій і пені, які були нараховані у зв'язку з несплатою податкового боргу, а також у зв'язку з несплатою поточних податкових зобов'язань з податку на додану вартість, податку на прибуток та земельного податку, суди попередніх інстанцій не вжили належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи, а відтак, не врахували фінансових інтересів держави, оскільки поданий позов є засобом, який забезпечує отримання державою податків, що підлягають сплаті згідно з відповідними законами.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що ненадання доказів, які мають важливе значення для цілей адміністративної справи та містять інформацію, що входить до предмету доказування суб'єктом владних повноважень може призвести до порушення фінансових інтересів держави.

За таких обставин, якщо витребувані судом докази не надані позивачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що судами попередніх інстанцій рішення винесені з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на те, що повно і всебічно не з'ясовано всіх важливих обставин у справі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами не було встановлено всіх важливих обставин справи, та не вжито належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин у справі, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення судів попередніх інстанцій у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.