до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю Торгової компанії "Геніус" (надалі - СПД-ФО ОСОБА_1, ТОВ ТК "Геніус")

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, -

В січні 2010 р. позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, поставлено питання про стягнення з СПД-ФО ОСОБА_1 та ТОВ ТК "Геніус" на користь державного бюджету грошових коштів, отриманих за нікчемним правочином.

У зв'язку з ліквідацією ТОВ "Геніус" позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути на користь Державного бюджету з відповідача-1 кошти в спірному розмірі як вартості майна, отриманого за нікчемним правочином.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р., у задоволені позову відмолено.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, податковим органом проведено планову виїзну перевірку СПД-ФО ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої складено акт №1303/17-1-15/61/НОМЕР_1 від 21.04.2009 р.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, цілком вірно та обґрунтовано виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на думку податкового органу, відповідачем СПД-ФО ОСОБА_1 до валових витрат безпідставно віднесено витрати по придбанню товарів у ТОВ "Генуіс". До того ж, усний договір, який укладений між СПД-ФО ОСОБА_1 та ТОВ "Генуіс" про поставку товарів укладено з метою отримання податкових вигод у вигляді зменшення розміру податкових зобов'язань з податку на прибуток за рахунок віднесення до складу валових витрат коштів, витрачених на оплату придбаних товарів, а також отримання права на повернення або залік сум податку на додану вартість, що була сплачена в складі його ціни. Саме тому позивачем зроблено висновок про те, що такий договір укладено з метою, що суперечить інтересам держави.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. В разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Поряд з цим, в силу приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як вбачається з положень ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України, застосування санкцій здійснюється лише судом. Це правило відповідає положенням ст. 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у встановлених законом випадках, обсязі та порядку.

Оскільки передбачені санкції є конфіскаційними та стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають закріпленому в ч.1 ст. 238 Господарського кодексу України визначенню. Отже, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом установлених строків.

Приписи ст. 250 Господарського кодексу України передбачають, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Тобто, початком перебігу строків є дата виконання правочину.

Наявними в матеріалах справи вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2010 р., ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02.03.2011 р. та експертними висновками встановлено факт безтоварності господарської операції між СПД-ФО ОСОБА_1 та ТОВ "Генуіс".

Отже, досліджуючи характер господарських відносин між відповідачами на предмет правомірності, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про нікчемність укладеного договору між СПД-ФО ОСОБА_1 та ТОВ "Генуіс", у зв'язку з тим, що останній порушує публічний порядок.

Поряд з цим, судами першої та апеляційної інстанції вірно зазначено, що грошові кошти за вказаним договором не перераховувалися, а товари/роботи не надавалися, що виключає можливість встановлення ціни нікчемного правочину.

Крім того, оскільки датою оформлення накладних на виконання вищевказаного договору є 28.09.2007 р., то саме з цієї дати починається перебіг річного строку для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Проте, позивач звернувся до суду 14.01.2010 р., чим порушив встановлений законодавством максимальний річний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, беручи до уваги все вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у стягненні коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.