провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві, Управління державного казначейства в Деснянському районі м. Києва про зобов'язання вчинити дії, -

12 жовтня 2011 року ОСОБА_4 пред'явив позов до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - ГУПФ), Головного управління Державного казначейства України у м. Києві, Управління державного казначейства в Деснянському районі м. Києва про стягнення з УПФ через Управління Державного казначейства України в м. Києві на користь позивача 4545,17 грн. примусового сплаченого збору.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з УПФ на користь ОСОБА_4 4545,17 грн. сплаченого збору в Пенсійний фонд України при купівлі автомобіля. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі ГУПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами встановлено, що 11 червня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу ОСОБА_4 придбав у товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний центр Голосіївський" автомобіль "Nissan JUKE" вартістю 181807,00 грн.

Відповідно до квитанції №12ПП3700 від 25 серпня 2011 року ОСОБА_4 сплатив до Пенсійного фонду України збір при купівлі авто в розмірі 4545,17 грн. через УДК у Деснянському районі м. Києва.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що Закон України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) має вищу юридичну силу ніж Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740 (1740-98-п) (далі - Порядок), яким керувався відповідач, а тому так як позивач не відчужував автомобіль, а купував його, збір до Пенсійного фонду сплачувати не мав.

Суд апеляційної інстанції із висновками суду першої інстанції погодився та залишив постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2011 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій погоджується із огляду на наступне.

Пунктом 7 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, яким передбачено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Тобто, відповідно до вказаного Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.

Відповідно ж до пункту 12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом: купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством); міни; дарування (безоплатної передачі); успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за законом); з інших підстав, передбачених законодавством.

Згідно частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи, що Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) не передбачено сплату збору при придбанні автомобіля, а сплата даного збору передбачена лише при його відчуженні, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно враховані наведені обставини і зроблено правильний висновок про наявність підстав для прийняття рішення про повернення сплаченого позивачем збору. Цей висновок ґрунтується на повно та всебічно встановлених обставинах справи, які підтверджені належним чином перевіреними і наявними у справі доказами.

Наведені обставини були правильно враховані судами першої та апеляційної інстанцій, які прийняли обґрунтовані рішення про задоволення позову.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, -

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.