за позовом Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі міста Запоріжжя до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Запоріжжя про стягнення витрат з виплати щомісячної державної адресної допомоги,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі міста Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 травня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року,

У квітні 2011 року Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі міста Запоріжжя (далі - УПФ) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Запоріжжя (далі - відділення Фонду) 1153 грн 84 коп. витрат на виплату допомоги на поховання померлого ОСОБА_4 та на доставку цієї допомоги.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги УПФ посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися судами в процесі її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що відділення Фонду зобов'язане відшкодувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Види соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням визначені у статті 25 Основ. Усі види страхування, крім медичного, включають в себе допомогу на поховання. Так, зокрема, до пенсійного страхування входить допомога на поховання пенсіонерів; до страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, - допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); до страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання - допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) ) Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

У статті 21 цього Закону визначені соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом. Так, у разі настання страхового випадку Фонд у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Відповідно до частини восьмої статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826 (826-2001-п) , регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 цього Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 зазначеного Порядку).

Згідно з абзацом 2 частини дев'ятої статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Зі змісту частини четвертої статті 26 Основ, частини другої статті 24 Закону № 1105-XIV убачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

Аналіз норм Закону № 1105-XIV (1105-14) , який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання частини восьмої статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Також слід зазначити, що положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697 (z0376-03) , яким зобов'язано Фонд відшкодовувати ПФУ витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону № 1105-XIV (1105-14) . Так, зокрема, стаття 21 цього Закону пов'язує виникнення такого обов'язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 23 травня 2011 року № 21-48а11.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі міста Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 травня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року - без змін.