за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі міста Донецька, Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах міста Донецька про стягнення незаконно отриманого 3 % збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі міста Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року,

У січні 2012 року ОСОБА_4 пред'явила в суді позов до Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі міста Донецька (далі - УПФ), Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах міста Донецька, у якому просила визнати протиправними дії УПФ щодо стягнення 3 % збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля, повернути з державного бюджету цей безпідставно отриманий збір.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 послалася на статтю 1 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 400/97-ВР (400/97-ВР) ), відповідно до якої такий збір сплачується при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року року, позовні вимоги задоволено - стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 суму сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 2695 гривень.

В обґрунтування касаційної скарги УПФ посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами встановлено, що у листопаді 2011 року ОСОБА_4 придбала у товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Граф М" автомобіль Peugeot 107, при реєстрації якого у ВРЕР № 3 міста Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області 30 листопада 2011 року вона сплатила до ПФУ збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3 % вартості автомобіля, що склало 2695 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами.

Пунктом 7 статті 1 Закону № 400/97-ВР, якою визначено вичерпний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (1740-98-п) (далі - Порядок) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на такі автомобілі, зокрема, шляхом їх купівлі, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Отже, на час виникнення спору положення Порядку суперечили вимогам Закону № 400/97-ВР (400/97-ВР) у частині регулювання правовідносин зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 (v0009700-96) (пункт 5), зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Враховуючи наведене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору дійшли обґрунтованого висновку, що пріоритетними є норми Закону № 400/97-ВР (400/97-ВР) .

Наведені відповідачем в касаційній скарзі доводи таких висновків судів не спростовують та не дають підстав вважати, що ними порушено норми процесуального чи матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі міста Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року - без змін.