провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Сімферопольського міського центру зайнятості на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2012 року,

У серпні 2011 року Центр зайнятості Автономної Республіки Крим та Сімферопольський міський центр зайнятості (далі - Центр) звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення витрат на професійне навчання у розмірі 2530 грн, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійного навчання у розмірі 1296,47 грн на підставі частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон № 1533-ІІІ (1533-14) ).

На обґрунтування позову послалися на те, що ОСОБА_4 на момент звернення до Сімферопольського міського центру зайнятості та під час отримання допомоги по безробіттю отримувала пенсію як інвалід з дитинства.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги Центр посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а також неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування прийнятих ними рішень та задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися судами в процесі її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 вересня 2006 року ОСОБА_4, звернулась до Центру з заявою про надання статусу безробітної (а.с. 77).

Відповідно до витягу з наказів відповідачу встанволено статус безробітної з 18 вересня 2006 року з призначенням виплати допомоги по безробіттю за наказом № НТ 060918 з 18 вересня 2006 по 12 вересня 2007 року (а.с.74).

Наказом № НТ 061018 від 18 жовтня 2006 року призначено виплату матеріальної допомоги у період професійного навчання.

17 жовтня 2006 року між Центром та ОСОБА_4 укладений договір про її направлення на професійну підготовку до Приватного підприємства Навчальний центр "Успіх" за навчальною програмою обліковець (реєстрація бухгалтерських даних) строком на 5,35 міс. (804 год.) з метою сприяння подальшому працевлаштуванню (а.с.79).

Наказом Приватного підприємства Навчальний центр "Успіх" № 56 від 17 жовтня 2006 року ОСОБА_4 зарахована до складу навчальної групи № 50.

Наказом № НТ 080812 від 12 серпня 2008 року ОСОБА_4 було припинено виплату матеріальної допомоги у період професійного навчання та допомоги по безробіттю у зв'язку з призначенням вказаних видів соціального забезпечення на підставі документів, що містять неправдиві відомості (а.с. 75).

За результатами обміну інформацією в Порядку обміну інформацією між Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним фондом України та Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України, від 12 липня 2006 року № 259/407 (z0876-06) , постановою правління Пенсійного фонду України від 12 липня 2006 року № 9-3 (za876-06) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 липня 2006 року за № 876/12750, позивачем виявлено, що ОСОБА_4, зареєстрована в Сімферопольському центрі зайнятості як безробітна, отримувала пенсію, як інвалід дитинства (а.с. 99).

Відповідно до довідки Центру ОСОБА_4 за період з 18 вересня 2006 року по 24 травня 2007 року отримала дохід у вигляді допомоги по безробіттю у розмірі 1296,47 грн, який стягнуто з неї наказом Центру від 6 серпня 2008 року № 89.

Згідно довідки Кримського республіканського центру зайнятості № від 12 серпня 2010 року № 13-08-635/0-10 витрати на навчання ОСОБА_4 з 17 жовтня 2006 року по 27 березня 2007 року склали 2530,74 грн.

Відповідно до статті 6 Закону № 1533-ІІІ право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.

Статтею Закону України "Про зайнятість населення" (5067-17) встановлено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю. Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом № 1533-ІІІ (1533-14) .

Згідно зі статтею 7 Закону № 1533-ІІІ одним з видів забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 1533-ІІІ застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Таким чином, однією з складових статусу безробітного є виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги на навчання.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ (1788-12) ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

З аналізу статті 5 Закону України № 1533-ІІІ (в редакції, чинній на час звернення відповідача за отриманням статусу безробітного) вбачається, що законодавець не розмежував види пенсійного забезпечення, що впливають на страхування на випадок безробіття, зокрема, не зазначив конкретні види пенсій в розумінні частини першої статті 2 Закону № 1788-ХІІ (види державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії).

В той же час, відповідно до статті 2 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ "Про зайнятість населення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, можуть бути визнані безробітними, складовою статусу яких згідно зі статтею 6 Закону № 1533-ІІІ є право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" (3483-15) (набрав чинності з 1 січня 2007 року) абзац другий статті 5 Закону № 1533-ІІІ викладено в новій редакції та зазначено, що страхуванню на випадок безробіття не підлягають працюючі особи, які отримують або мають право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років, а також особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-XII (875-12) ) соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів, що кореспондується зі статтею 3 Конституції України, адже утвердження і забезпечення прав і свобод людини, яка визнається в Україні найвищою соціальною цінністю, є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 22 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави. Статтею 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року зазначено про загальний обов'язок держав забезпечувати здійснення цих прав у максимальних межах наявних ресурсів.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що соціальне забезпечення з боку держави в частині сприяння працевлаштуванню та виплати соціальної допомоги на безробіття, матеріальної допомоги на професійне навчання має здійснюватись з урахуванням пропорційного визначення можливостей держави, потреб суспільства, в тому числі - громадян з особливими, спеціальними потребами. При цьому напрямок економічної політики держави не повинен перешкоджати реалізації законодавчих норм в частині соціального забезпечення вказаних громадян, а саме - інвалідів.

Позивачі в обґрунтування позовних вимог посилаються на частини другу та третю статті 36 Закону № 1533-ІІІ, якими передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Однак, такі посилання позивачів не відповідають змісту принципу пропорційності в частині співвідношення вказаних обставин та системі встановлених державою прав та пільг у сфері соціального забезпечення.

З системного аналізу законодавства України про соціальне забезпечення випливає, що соціальним забезпеченням є матеріальне забезпечення, надання соціальних послуг громадянам з урахуванням специфічних їх потреб.

До складу соціального забезпечення в розумінні законодавства України про безробіття входить також і допомога по безробіттю, матеріальна допомога на професійне навчання, що прямо не виключає надання останніх громадянам, які потребують соціальну допомогу та посилений соціальний захист. Адже саме виконання з боку держави відповідних заходів для соціального забезпечення інвалідів у даному випадку (в тому числі - виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги на навчання) є безпосереднім вираженням принципу пропорційності та прямим застосуванням його при реалізації встановлених на законодавчому рівні прав інвалідів в частині надання грошової допомоги та професійної орієнтації.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що стягнення з ОСОБА_4 витрат на професійне навчання, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги як незаконно отриманих не відповідає загальним засадам чинного законодавства, зокрема, принципу пропорційності, що є складовою принципу верховенства права в контексті пункту 1 частини першої статті 7 КАС України.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог позивача.

За обставин, коли суди всебічно і повно встановили всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, з'ясували дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, ухвалені ними рішення слід залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Сімферопольського міського центру зайнятості залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2012 року - без змін.