провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в особі Відділення виконавчої дирекції Фонду в Іршавському районі про визнання дій незаконними та зобов'язання призначити страхову виплату за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 04 березня 2011 року,

У березні 2010 року позивачка звернулася в суд із позовом до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в особі Відділення виконавчої дирекції Фонду в Іршавському районі про визнання дій незаконними та зобов'язання призначити страхову виплату.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 23 вересня 2010 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 04 березня 2011 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивачка звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просять скасувати судове рішення, залишивши рішення суду першої інстанції в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що батько позивачки - ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1. через нещасний випадок на виробництві на шахті "Ільницька". На момент смерті батька позивачка перебувала на його утриманні, у 1979-1982 рр. навчалася у Житомирському фармацевтичному училищі. Висновком ЛТЕК від 30.04.1982 р. ОСОБА_2 було визнано інвалідом II групи з дитинства, за висновком МСЕК від 10.05.2000 р. її безстроково визнано інвалідом III групи з дитинства. Позивачці до 1992 р. здійснювалися регресні виплати як особі, яка перебувала на утриманні постраждалого від нещасного випадку. Ці факти стверджуються матеріалами розслідування нещасного випадку, свідоцтвом про смерть ОСОБА_3, медичною документацією, матеріалами справи № 9825 щодо здійснення ОСОБА_2 виплат (а.с. 9-28).

Згідно норм ст.ст. 15, 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", п.п.1,24 батуту Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, п. 1, п. 4 п.п. 21-22, 28, п. 10 Типового положення про відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення, затверджених постановами правління Фонду відповідно 18.04.2000 р. № 4 (v0004583-00) і від 20.04.2001 р. № 19 (v0019583-01) : Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Відділення виконавчої дирекції Фонду в Іршавському районі є окремими юридичними особами; призначення, здійснення страхових виплат, вирішення питань, пов'язаних З розглядом заяв, веденням відповідних справ належить до безпосередньої компетенції саме Відділення виконавчої дирекції, а не Фонду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що належним відповідачем у справі є особа, яка порушила право, за захистом якого звернувся позивач. Як убачається із змісту позовної заяви, позивачка звернулася із позовом до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в особі Відділення виконавчої дирекції Фонду в Іршавському районі. У справі немає даних про наявність у даних правовідносинах передбачених законом підстав для представництва юридичною особою Відділенням виконавчої дирекції Фонду в Іршавському районі іншої юридичної особи - Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обгрунтовано вказав про те, що ні позивачка, подаючи заяву, ні суд, відкриваючи провадження в справі та вирішуючи її по суті, не врахували положень закону щодо статусу юридичних осіб і представництва, а також обсягу і характеру повноважень зазначених юридичних осіб щодо призначення і здійснення страхових виплат. Відповідно до положень ст. 207 ч. 1 п. 8 ЦПК України суд також не діяв. Суд вирішив спір по суті та задовольнив позов до відповідача - Фонду соціального страхування, хоча останній за наведених обставин дій, що їх суд визнав неправомірними, як такий не вчиняв, безпосереднього обов'язку вирішувати питання про призначення страхових виплат не мав і належної участі в справі не брав.

З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції відповідає обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для скасування судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.