Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелагрейн" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про визнання нечинним акту виїзної планової перевірки від 31.05.2010 року №1234/23-2/32339516 та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2010 року №0002012301/0, від 10.06.2010 року №0002022301/0; від 29.07.2010 року №0002012301/0/1, від 29.07.2010 року№0002022301/0/1.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.10.2010 року відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні адміністративного позову щодо скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Черкаси від 10.06.2010 року №0002012301/0, від 10.06.2010 року №0002022301/0; від 29.07.2010 року №0002012301/0/1, від 29.07.2010 року№0002022301/0/1 та прийнято в цій частині нову постанову. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкаси від 10.06.2010 року №0002012301/0, від 10.06.2010 року №0002022301/0; від 29.07.2010 року №0002012301/0/1, від 29.07.2010 року№0002022301/0/1. В інший частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Черкаси було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, за результатами якої встановлені порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) та п.п.6.2.4 п. 6.2 ст. 6, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.7.4.4 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.06.2010 року №0002012301/0 та №0002022301/0, які за результатами апеляційного узгодження були залишені без змін.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.

Матеріали справи містять акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), в яких вказано осіб, що підписали дані акти, місце складення акту, назву виконаних робіт (послуг); одиницю виміру господарської операції (1 послуга); вартість робіт (послуг) без ПДВ, сума ПДВ, загальну вартість робіт (послуг) з ПДВ; особисті підписи та посади осіб, що склали акт. Окрім цього, матеріали справи містять специфікації до вказаних актів здачі-приймання робіт (надання послуг), де вказано: місце виконання робіт (послуг), назва та кількість товару, щодо якою надаються послуги, загальна вартість послуг у т. ч. ПДВ.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період. Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011 року по справі № 2а-4407/10/2370 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.