за позовомСпільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані" доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Спільне українсько-американське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані" (далі по тексту - позивач, СП ТОВ "Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані") звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2012 року в задоволенні позовних вимог СП ТОВ "Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2012 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено невиїзну документальну перевірку СП ТОВ "Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Атлант Сервіс Груп", ТОВ "Радамант Груп" та ТОВ "Юніверсал-Сервіс-Україна" за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, за результатами якої складено акт від 26.10.2010 року №1409/23-10/20057835.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 7.4.1, 7.2.3, 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 675 417грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2011 року № 0010222310, яким позивачу збільшено суму ПДВ в розмірі 2 094 271грн., в тому числі -1 675 417 грн. - основний платіж та 418 854 грн. - штрафні санкції.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову СП ТОВ "Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані" щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, виходив з того, що позивачем не підтверджені витрати на придбання товару належними первинними документами.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги СП ТОВ "Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані" виходив з того, що висновки податкового органу є необґрунтованими.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про те, що позивачем не правомірно включено до податкового кредиту сум ПДВ по взаєморозрахунках з ТОВ "Атланст Сервіс Груп", ТОВ "Радамант Груп" та ТОВ "Юніверсал Сервіс-Україна" внаслідок чого занижено податок на додану вартість, в періоді, що перевірявся на загальну суму 1675417 грн.

Крім того, в акті перевірки було зазначено про відсутність у ТОВ "Атланст Сервіс Груп", ТОВ "Радамант Груп" та ТОВ "Юніверсал Сервіс-Україна" матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Відмовляючи в задоволенні позову СП ТОВ "Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані" суд першої інстанції дослідив лише постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 07.06.2010 року по справі № 1-582/10 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ст. 28 ч. 2, ст. 205 ч. 2, ст. 358 ч. 2, ст. 358 ч. 3 КК України та ОСОБА_5 у вчиненні злочину передбаченого ст. 28 ч. 2, ст. 205 ч. 2 КК України, якою було встановлено фіктивність контрагентів позивача.

В той же час, судом апеляційної інстанції було зроблено висновок, та як наслідок, задоволено позов, лише з аналізу податкових накладних вищевказаних контрагентів, оформлених на користь позивача.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Частиною 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самих договорів укладених між позивачем та контрагентами та всіх первинних документів, пов'язаних з його виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не буди встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214- 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2012 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.