ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3) звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 року скасовано постанову Херсонського окружного адміністративного від 05.09.2011 року. Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України (2747-15) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складено акт від 28.03.2011 року № 793/17-1/НОМЕР_1.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 12.1 ст.12, пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а саме: не сплачено податок з доходів фізичних осіб в сумі 29 438,64 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.04.2011 року № 7113041701.

Суд першої інстанції визнав не обґрунтованими такі висновки ДПІ, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ (далі - Закон України №889-ІУ (889-15) ) (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону.

Згідно п. 12.2 ст. 12 Закону України №889-ІУ як виняток із пункту 12.1 цієї статті при продажу одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера або моторного (парусного) човна не частіше одного разу протягом звітного податкового року доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою в розмірі 1 відсотка від вартості такого об'єкта рухомого майна за умови сплати (перерахування) ним суми державного мита до бюджету або суми плати нотаріусу за нотаріальне посвідчення відповідного договору до такого посвідчення.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш ніж одного із зазначених об'єктів, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону.

Пунктом 12.3 ст. 12 Закону України №889-ІУ передбачено, що якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Відповідно до п. 12.4 ст. 12 Закону України №889-ІУ якщо один об'єкт рухомого майна обмінюється на інший об'єкт рухомого майна, то кожна із сторін договору міни сплачує 50 відсотків від суми податку, що визначається шляхом застосування ставки податку, визначеної пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, до вартості майна, розрахованої за звичайними цінами, яке відчужується кожною із сторін.

Згідно п. 12.4 ст. 12 Закону України №889-ІУ податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об'єктів рухомого майна в порядку, передбаченому в статті 12 цього Закону, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір або дійсність підписів сторін угоди за наявності документа про сплату податку сторонами договору. Для оформлення договору платник податку зобов'язаний здійснити дії щодо сплати податку з доходу від операцій з відчуження об'єктів рухомого майна, а нотаріус - дії щодо подання інформації податковому органу в порядку, передбаченому в пункті 11.3 статті 11 цього Закону.

Підпунктом 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу річного оподаткованого доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Закону України №889-IV, дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

З метою оподаткування до доходів платника податку також включаються: звичайна вартість майна, яке передається платником податку за довіреністю іншій особі, якщо умови такої довіреності передбачають право такої іншої особи продати таке майно або відчужити його в інший спосіб, крім такої передачі між членами подружжя у межах спільної часткової або спільної сумісної власності.

Якщо повірений повертає кошти, отримані внаслідок такого продажу (відчуження) довірителю у майбутньому, то: сума таких коштів не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу повіреного; позитивна різниця між сумою таких коштів та звичайною вартістю майна, переданого за довіреністю, включається до складу загального оподатковуваного доходу довірителя відповідного звітного податкового періоду; сума коштів або вартість майна, у тому числі цінних паперів, які надходять у власність юридичної особи, якщо згідно з довіреністю, наданою такою юридичною особою або її засновниками платнику податку, будь-які активні (видаткові) операції з такими коштами або майном здійснюються виключно за рішенням такого платника податку чи за його передорученням (окремою довіреністю) - третьою особою.

Статтею 15 Закону України "Про товарну біржу" передбачено, що при проведенні біржової операції з купівлі-продажу рухомого майна одна зі сторін угоди (покупець) набуває права власності на рухоме майно, яке придбаває, а друга сторона угоди (продавець) одержує дохід від такого продажу тільки з моменту реєстрації угоди на біржі.

Як встановлено судом першої інстанції, 27.05.2009 року на товарній біржі "Ізумруд" позивач уклав з гр. ОСОБА_4 договір купівлі-продажу автомобіля Hyndai Sonata, 2004 року випуску, номер двигуна НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3. За даним договором вартість вказаного автомобіля за домовленістю сторін є договірною.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ставка податку для оподаткування доходу платника податку, отриманого від продажу об'єкта рухомого майна (автомобіля), протягом звітного податкового року становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, що визначено пунктом 7.1 статті 7 Закону України №889-ІУ.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги обґрунтування ДПІ щодо реалізації позивачем вказаного автомобіля 05.09.2009 року, про отримання позивачем доходу від продажу автомобіля в сумі 196257,60 грн., а також, що позивач не сплатив податок з доходів фізичних осіб від продажу автомобіля в сумі 29438,64 грн., оскільки, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування висновку про отримання позивачем доходу від продажу автомобіля в сумі 196257,60 грн. було надано до суду першої інстанції лише акт перевірки від 28.03.2009 року.

Звіт про незалежну оцінку автомобіля №1274 від 05.09.2009 року, на який посилався відповідач, до суду не було надано.

Враховуючи, що реалізація позивачем вищевказаного автомобіля відбулась у травні 2009 року, а не у вересні 2009 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що посилання ДШ на звіт про незалежну експертну оцінку №1274 від 05.09.2009 року є безпідставними.

Крім того, в обґрунтування своєї позиції відповідач також посилався на факт сплати позивачем до Пенсійного фонду збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3% від вартості легкового автомобіля згідно квитанції від 05.09.2009 року №8754 на суму 5887,73 грн., що на думку ДШ є доказом отримання позивачем доходу в сумі 196257,60 грн. Однак, відповідачем не було надано суду самої квитанції від 05.09.2009 року №8754 для підтвердження наведених обставин.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволені позову, виходив з того, що доходом платника податку є дохід від продажу транспортного засобу на загальну суму 196257,60 грн., який розраховано з оціночної вартості транспортних засобів, визначеної згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів.

Відповідно до п. 2 Методики визначення податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 року № 697 (697-2002-п) , під непрямими методами визначення сум податкових зобов'язань платників податків розуміється визначення сум їх податкових зобов'язань за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону. При цьому оцінка елементів податкових баз здійснюється за допомогою інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи

Водночас, застосування непрямих методів до платників податків в Україні виключається, оскільки вказана постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність у 2005 році, крім того, вона поширювалася лише на оцінку об'єкту оподаткування юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим у разі оподаткування майна згідно із законом.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що в даному Законі чи інших законах, які регулюють податкові відносини, не зазначено, що при оподаткуванні операцій з продажу рухомого майна потрібно керуватись саме оціночною вартістю.

Закон про оцінку майна не є законом про оподаткування і не може змінювати норми Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , в якому говориться лише про обов'язковість проведення оцінки, а не про обов'язковість її використання при визначенні бази оподаткування.

За таких обставин, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 року підлягає скасуванню, а постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 року має бути залишена в силі, як така, що помилково скасована.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 226, 230, КАСУ суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 року - скасувати.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.