розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради на постанову Суворівського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2012 року у справі

за позовом Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради

про знесення об'єкту самочинного будівництва,

Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради звернулась із позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання знести самовільно встановлений тамбур на сходовій клітині між 4 та 5 поверхами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 за власний рахунок.

Позов обґрунтовано тим, що Суворівській райадміністрації 19 лютого 2010 року стало відомо про самовільно збудований відповідачем тамбур на сходовій клітині між 4 та 5 поверхами у коридорі загального користування за адресою: АДРЕСА_1. Спеціалістами КП ЖСК "Північний" було складено протокол № 42 від 15 лютого 2010 року про порушення ст. 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також складено та надано ОСОБА_2 припис про знесення самовільно встановленого тамбуру. Проте, ОСОБА_2 в порушення ст. 376 ЦК України та постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року № 1104 (1104-2009-п) не знесла самовільно збудований тамбур.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2011 року відмовлено Суворовській районній адміністрації Одеської міської ради у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2012 року постанову суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч.1 ст. 157 КАС України, з огляду на те, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Прийняте рішення суд мотивував тим, що правовідносини, що виникли між сторонами є цивільно-правовими, мають диспозитивний характер та не відносяться до сфери публічно-правових, не підпадають під визначення справи адміністративної юрисдикції, наведене у статті 3 КАС України.

Не погодившись з ухвалою апеляційного суду, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому, скаржник зазначив, що суд не мав підстав для закриття провадження у справі.

Враховуючи неприбуття в судове засідання сторін, належних чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, справу розглянуто в порядку письмового провадження, що передбачено пунктом 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

За змістом пунктів 1, 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України спір за участю суб'єкта владних повноважень, що виникає при виконанні ним у спірних відносинах наданих чинним законодавством владних управлінських функцій є справою адміністративної юрисдикції та підлягає розгляду за правилами КАС України (2747-15) .

При цьому не зважаючи на те, що завданням адміністративного судочинства, як передбачено статтею 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування тощо, відповідно до вимог частин другої, четвертої статті 50 КАС, суб'єкти владних повноважень можуть бути позивачами в адміністративних справах, якщо таке право на звернення до суду визначено законом.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України уразі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про цивільно-правовий характер спірних правовідносин та непідвідомчість справи адміністративному суду, оскільки не досліджував та не встановлював обставин щодо того, чи наділений позивач владними управлінськими функціями у спірних відносинах та не з'ясував, чи є він органом, уповноваженим на подання відповідного позову.

Наведене дає підстави для висновку про те, що оскаржувана ухвала прийнята за неповно з'ясованих обставин, що призвело до її прийняття з порушенням норм процесуального права.

За викладеного оскаржуване рішення підлягає скасування відповідно до ст. 227 КАС України, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231, КАС України (2747-15) ,

Касаційну скаргу Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2012 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Рішення набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.