У серпні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Санта-Л ЛТД" (далі - позивач, ТОВ "Санта-Л ЛТД") звернулось до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило суд визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки та незаконними висновки, викладені в акті про результати документальної невиїзної перевірки.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2012 р. позов задоволено повністю: визнано незаконними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва при перевірці ТОВ "Санта-Л ЛТД" та написанні акту №160/23-08/37270695 від 18.04.2012 р. з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за серпень, жовтень 2011 року; визнано протиправними та скасовано висновки викладені в акті №160/23-08/37270695 від 18.04.2012 р. про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Санта-Л ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за серпень, жовтень 2011 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 р. постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2012 р. скасовано; у задоволенні адміністративного позову ТОВ Санта-Л ЛТД" відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 р. і прийняти нове рішення, яким залишити в силі постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2012 від 03.04.2012 р.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права і просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом начальника ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №97/22-30 від 04.04.2012 р. було призначено проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ "Санта-Л ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за серпень, жовтень 2011 року.

На підставі вказаного наказу в період з 04.04.2012 р. по 10.04.2012 р. посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, згідно із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктом 78.4 статті 78, пунктами 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ "Санта-Л ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за серпень, жовтень 2011 року, за результатами якої складено акт від 18.04.2012 р. №160/23-08/37270695 та встановлено порушення позивачем вимог пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України; пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого задекларовані податкові зобов'язання за серпень, жовтень 2011 року зменшені до 151 317 грн., та податковий кредит за серпень, жовтень 2011 року зменшені до 146 201 грн.

Як вбачається з вказаного акту податкової перевірки, висновки викладені в ньому ґрунтуються на твердженні перевіряючих про те, що за звітний період ТОВ "Санта-Л ЛТД" задекларувало податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 323 435 грн. при здійсненні операцій із оптової торгівлі торгівельним обладнанням за правочинами, які на думку відповідача, є нікчемними та такими, що вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що оскільки у відповідача відсутні повноваження щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків таких угод, то в такому разі вимоги позивача є обґрунтованими.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з наступного.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Згідно підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється у разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Тобто, обов'язковою передумовою здійснення документальної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, запити ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 28.10.2011 р. №15157/10/23-827 та від 19.01.2012 р. №389/10/23-08 отримані позивачем та останнім надано відповідні пояснення та документальні підтвердження.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином, завданням документальної перевірки є встановлення, зокрема, достовірності та повноти нарахування податків та зборів. Достеменне встановлення вказаних обставин на підставі лише даних податкової звітності платника податку та за відсутності документів первинного бухгалтерського обліку є неможливим.

Необхідність дослідження під час проведення документальної перевірки документів первинного бухгалтерського обліку також закріплена вищезазначеною правовою нормою. Зокрема, документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 та пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту може бути підставою для проведення як виїзної так і невиїзної документальної перевірки.

Отже, у разі виконання платником податків вимог підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та надання вичерпних пояснень та повного пакету документів на їх підтвердження - здійснюється документальна невиїзна перевірка. Зазначене узгоджується з положеннями пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, згідно з яким документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У разі ж ненадання відповіді на запит податкового органу або якщо надані платником податку письмові пояснення та документи будуть визнані неповними чи недостатніми - виникають підстави для проведення виїзної документальної перевірки.

Дії податкового органу щодо направлення письмового запиту про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження, а також щодо проведення саме виїзної документальної перевірки мають на меті отримання від платника податків документів первинного бухгалтерського обліку відносно операцій, достовірність відображення в податковій декларації даних по яких викликала сумнів у контролюючого органу.

Оскільки, відповідачам дотримано вищезазначені положення Податкового кодексу України (2755-17) під час проведення перевірки, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання незаконними дій щодо її проведення.

Також, щодо вимог позивача про визнання незаконними висновків, викладених в акті перевірки, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості вказаних вимог та зазначає наступне.

Так, Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010 р. №984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772 (z0034-11) .

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно абзацу 4 пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.

Крім того, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки відповідно до пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, платник податків вправі надати свої заперечення до відповідного акту, що можуть бути в подальшому враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Висновки ж посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. Питання щодо визначення грошового зобов'язання платників податків за результатами перевірок, відповідно до статті 58 Податкового кодексу України, вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.

Згідно з пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником).

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що ані акт перевірки, ані дії посадових осіб із включення до такого акту певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов'язків для платника податків, тобто не порушують права платника податків.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

У зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в діях суду першої інстанції вбачається порушення норм права, що призвели до неправильного вирішення спору, і висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову не відповідають обставинам справи.

Так, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо підтвердження правомірності дій податкового органу та про необґрунтованість вимог позивача.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Санта-Л ЛТД" - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 р. у справі № 2а-11272/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.