Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Балтія-Нова"

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року

у справі № 2а-12401/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Балтія-Нова" (далі - позивач, ТОВ "ТД "Балтія-Нова")

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ТОВ "ТД "Балтія-Нова" звернулось у серпні 2010 року до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, в якому з урахуванням уточнення до позову, просило скасувати податкові повідомлення-рішення № 0005322312/0 від 20.07.2010 року та № 0005322312/1 від 20.08.2010 року.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду по суті в іншому складі суду. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача шляхом заміни Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва його правонаступником ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з АТЗТ "Авіс" (код за ЄДРПОУ 25465616) за період з 01.01.2008 року по 31.03.2009 року, за результатами якої складено акт № 1576/2312/35136158 від 09.07.2010 року, на підставі якого відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0005322312/0 від 20.07.2010 року.

Не погодившись з такими висновками податкового органу спірне податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, однак в результаті розгляду скарг позивача, спірне рішення було залишено без змін.

30.08.2010 року відповідач направив позивачу податкове повідомлення-рішення № 0005322312/1 від 20.08.2010 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між TOB "ТД "Балтія-Нова" та АТЗТ "Авіс" було укладено Договір № 14/07 від 14.07.2009 року, на підставі якого TOB "ТД "Балтія-Нова" проводило фінансово-господарські відносини з АТЗТ "Авіс" щодо реалізації білково-вітамінної домішки. Згідно п. 4 договору та специфікації від 14.07.2009 року № 1 до договору № 14/07 від 14.07.2009 року загальна кількість білково-вітамінної домішки складає 134 т. на загальну суму 1 503 480,00 гривень, у тому числі ПДВ - 250 580,00 гривень. Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі: (згідно картки по pax. 63.1 бухгалтерського обліку) за період з 01.01.2009 року по 12.10.2009 року TOB "ТД "Балтія-Нова" було перераховано грошові кошти АТЗТ "Авіас" на загальну суму 401 000,00 гривень, у тому числі ПДВ - 66 833,33 гривні.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

При досліджені матеріалів даної справи, судами попередніх інстанцій було встановлено, що між позивачем та АТЗТ "Авіс" було укладено договір щодо реалізації білково-вітамінної домішки. Однак, судами не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від АТЗТ "Авіс" підприємству ТОВ "ТД "Балтія-Нова", у зв'язку із відсутністю (не наданням) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Відповідно до умов договору поставка товару повинна була здійснювати на З/С Київ-Петрівка, жодного документа на підтвердження надходження товару від АТЗТ "Авіс" на З/С Київ-Петрівка для позивача, до матеріалів справи позивачем не додано, хоча на представлені таких не одноразово наполягав суд першої інстанції.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що операції контрагента АТЗТ "Авіс" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи вище вказаних підприємств не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Суд апеляційної інстанції, з яким також погоджується колегія суддів касаційної інстанції, при розгляді даної справи критично поставився до твердження позивача про те, що контрагент АТЗТ "Авіс" зареєстровано в м. Харкові та може орендувати складські, торгівельні, виробничі та інші приміщення в будь-якому місті України, оскільки належних доказів позивачем до суду не було надано.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, до товарно-транспортних документів належить товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми ПДВ, яка фактично сплачується у будь-якому попередньому податковому періоді. Зокрема, це узгоджується з визначенням бюджетного відшкодування, наведеним у п. 1.8. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а саме, бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних доказів виконання господарських зобов'язань за договором із АТЗТ "Авіс", а також доказів використання придбаного товару в господарській діяльності позивача, з чим також погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем було завищено податок на додану вартість, включений до складу податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість, внаслідок чого відповідачем правомірно було прийнято спірне податкове повідомлення рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Балтія-Нова" - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року у справі № 2а-12401/10/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.