Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова документальна виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт 17.07.2012 року № 1893/33-2/01413394/0110.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено: п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього в сумі 228 524,00 гривні; п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, пп. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР та п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 182 870,00 гривень; п.п. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, внаслідок чого доутримано податок на доходи фізичних осіб на суму 3012,71 гривень; п. 51.1 ст. 51, п.п. 47.1.1, п. 47.1 ст. 47 ПК України не надано інформацію про нараховані та виплачені доходи підприємцям, не відображено доходи, виплачені фізичним особам згідно актів закупки: за 2 кв. 2011 року на суму доходу 16 500,00 гривень; за 3 кв. 2011 року на суму доходу 50 188,00 гривень; за 4 кв. 2011 року на суму доходу 35 498,00 гривень; за 1 кв. 2012 року на суму доходу 4906,79 гривень; п. 2.2., п. 2.6 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 року № 637 (z0040-05) , не оприбутковано готівкові кошти в день їх надходження в КОРО № 0625009348 в розділ № 2 на підставі фіскального звітного чеку в сумі 1264,00 гривні.

На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 31.07.2012 року:

№ 000093222, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 285 471,00 гривня, у тому числі основний платіж - 228 524,00 гривні та штрафні (фінансові) санкції - 56 947,00 гривень;

№ 000092222, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 228 428,00 гривень, у тому числі основний платіж - 182 870,00 гривень та штрафні (фінансові) санкції - 45 558,00 гривень;

№ 0002821702, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3765,89 гривень, у тому числі основний платіж - 3012,71 гривень та штрафні (фінансові) санкції - 753,18 гривні;

№ 0002831702, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 2040,00 гривень, у тому числі штрафні (фінансові) санкції - 2040,00 гривень;

№ 0002082302, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в сумі 6320,00 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що основним видом діяльності ПАТ "ЖЗОК" є виробництво металоконструкцій та основним видом сировини, матеріалів - металопрокат.

Крім того, судами встановлено, що між ТОВ "Союзметал" (продавець) та ВАТ "Житомирський завод огороджувальних конструкцій" (покупець) укладено договір від 16.03.2009 року, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар, асортимент, якість, ціна якого вказана в рахунках - фактурах і накладних, які є не від'ємною частиною договору. Поставка товару здійснюється транспортом продавця на склад покупця. Прийом товару по кількості здійснюється у відповідності з інструкцією "Про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості", затвердженої постановою Держарбітража № П-7 від 25.04.1966 року (v0007400-66) і сертифікатом якості. У випадку виявлення неякісності або недостачі продукції вивіз представників продавця обов'язковий.

Судами встановлено, що на виконання умов вказаного договору постачальником виписано видаткові та податкові накладні. Товар доставлявся за рахунок контрагента позивача автотранспортним підприємством ТОВ "Укртранс" згідно товарно-транспортних накладних, які були досліджені судами та встановлено, що вони містять всі необхідні реквізити. Розрахунки із ТОВ "Союзметал" проведені в безготівковій формі. Придбаний товар оприбутковано позивачем на складі підприємства згідно видаткових накладних ТОВ "Союзметал" та актів прийому металу.

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "ЖЗОК" придбавав у ТОВ "Астана К" інструменти на загальну суму 3843,06 гривні, що підтверджується дослідженими судами платіжними дорученнями, видатковими накладними, податковими накладними. Придбані ТМЦ оприбутковано на склад та в подальшому видано згідно заявок на виробничі цілі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час здійснення господарських операцій контрагенти позивача - ТОВ "Союзметал", ТОВ "Астана К" були зареєстровані, як платники податку на додану вартість та перебували в Єдиному Державному Реєстрі юридичних осіб.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що 02.12.2010 року між ТОВ "Транс Агентство Сервіс" та ПАТ "ЖЗОК" укладено договір поставки № ТСВ-02/12, згідно умов якого ТОВ "Транс Агентство Сервіс" поставило ПАТ "ЖЗОК" 119315 кг металопрокату. Виконання умов договору підтверджується дослідженими судами видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, ТМЦ оприбутковано на склад металопрокату ВАТ "ЖЗОК", оформлено акти прийому металу.

Крім того, судами встановлено, що правильність формування валових витрат і податкового кредиту в грудні 2010 року щодо господарських операцій позивача з ТОВ "Транс Агентство Сервіс" підтверджено постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 року в справі № 0670/7299/11, ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 року, якою залишено без змін вказане судове рішення.

Підставою для недійсності правочину, відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, така позиція не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання його таким, що здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а купівля ТМЦ пов'язана з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість задоволення позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 000093222 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 000092222, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198. 3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які дійшли до вірного висновку, що оскільки ПАТ "ЖЗОК" правомірно формувало валові витрати по господарських операціях з ТОВ "Союзметал", ТОВ "Транс Агенство Сервіс" та ТОВ "Астана К", то ним правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у відповідних податкових періодах, що свідчить про незаконність податкового повідомлення-рішення № 000092222.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0002821702, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.

Пунктом 51.1 ст. 51 ПК України податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Вілдповідно до ст. 47 ПК України податкові агенти віднесені до кола осіб, які несуть відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах.

Відповідно до п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які дійшли до вірного висновку, що Довідки форми № 1-ДФ подавались позивачем своєчасно, податок нараховано та сплачено в повному обсязі, що свідчить про неправомірність податкового повідомлення-рішення № 0002831702.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що витрати, понесені на відрядження працівників товариства, підтверджені звітами про використання коштів, наданих на відрядження, із зазначенням сум добових виплат та інших витрат, наказами на відрядження, закордонними паспортами з відмітками митних служб про перетин кордонів, посвідченнями про відрядження із відмітками про прибуття посадових осіб товариства до пунктів призначення, чеками та рахунками.

Відповідно до п.п. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 ПК України, витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які дійшли до вірного висновку, що позивачем дотримано вказані норми ПК України (2755-17) , що свідчить про незаконність податкового повідомлення-рішення № 0002821702.

Щодо порушення позивачем вимог п. 2.2, п. 2.6 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 року № 637 (z0040-05) , а сааме не оприбуткування готівкових коштів в день їх надходження в КОРО № 0625009348 в розділ № 2 на підставі фіскального звітного чеку в сумі 1264,00 гривні, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили, що всі кошти згідно касових чеків оприбутковані в день їх надходження, а тому нарахування позивачу штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням № 0002082302 є безпідставним.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.