розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, апеляційного суду Донецької області про стягнення заборгованості по заробітній платі за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011року, -

29 липня 2010, позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просив визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09. 2005 р. "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів " (865-2005-п) щодо нарахування посадового окладу суддям та "Положення про порядок призначення та виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці " щодо нарахування та виплати щомісячного грошового утримання у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати; стягнути з Державної судової адміністрації України суму недоплаченої заробітної плати та суму щомісячного грошового утримання судді з січня 2006 р. по час ухвалення рішення по справі в розмірі 153675, 40 грн., яка утворилась в результаті невірного застосування розміру мінімальної заробітної плати при розрахунку посадового окладу судді; стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість з щомісячної надбавки за вислугу років, починаючи з 01.01.2009 р. по час ухвалення рішення по справі; зобов'язати з 01.06. 2010 р. виплачувати заробітну плату та щомісячне грошове утримання, нарахування яких проводити, виходячи із заробітку, розрахованого відповідно до діючого мінімального розміру заробітної плати.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року позовні вимоги задоволені частково.

Визнано неправомірною бездіяльність апеляційного суду Донецької області щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_4 з 19 .08. 2009 року з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 (865-2005-п) в редакції станом на 31.12.2005 року, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу грошового забезпечення ОСОБА_4 із зазначенням розміру заробітної плати виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 01.01.2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Визнано неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_4 з 19.08.2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 01.01.2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Визнано неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_4 з 19.08.2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 1 січня 2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Донецької області кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_4 з 01.01.2009 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19.08. 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08. 2009 року з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011року залишено без змін постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року.

Державна судова адміністрація України і Міністерство фінансів України, не погодились з постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011року, і звернулись до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2010 року разом з ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011року та прийняти нову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, вважає, що касаційна скарга Державної судової адміністрації України підлягає задоволенню в повному обсязі, на підставі наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини по справі.

Позивач працює на посаді судді апеляційного суду Донецької області з 14.01.1991 року по теперішній час. Як професійний суддя він наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, відтак, держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.

З довідки апеляційного суду Донецької області вбачається, що заробітна плата судді - позивача розраховувалась з посадового окладу, встановленого у розмірі 3154 грн.

Питанням даного спору є правомірність дій відповідачів щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст. 6 Конституції України.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції не погоджується судова колегія Вищого адміністративного суду України, на підставі наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про оплату праці суддів" від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) , яка набрала чинності з 1 січня 2006 року, було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи. Постановою Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21 грудня 2005 року № 1243 (1243-2005-п) встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 (865-2005-п) та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 (1310-2005-п) постанову Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) .

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) залишено без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України "Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21 грудня 2005 року № 1243 (1243-2005-п) в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865" від 31 грудня 2005 року № 1310 (1310-2005-п) та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) .

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

Відповідно до положень частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За правилами частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року була обов'язковою з 3 грудня 2007 року (дати набрання нею законної сили) до 1 січня 2012 року (дати втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну), а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року - з 19 серпня 2009 року (дати набрання нею законної сили) до 13 квітня 2011 року, дати її скасування постановою Вищого адміністративного суду України.

Проте, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) , відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Між тим аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21 грудня 2005 року № 1243 (1243-2005-п) , якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться. Положення зазначеної постанови стали преамбулою постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) .

Пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) , постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 (1243-2005-п) та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865" від 31 грудня 2005 року № 1310 (1310-2005-п) були визнані незаконними постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (набрала законної сили 19 серпня 2009 року). Обов'язковому виконанню підлягає рішення суду, резолютивна частина якого ухвалена відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто нормативно-правовий акт у відповідності до положень статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України втрачає чинність лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду.

У резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року суд визнав незаконними постанови Кабінету Міністрів України "Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21 грудня 2005 року № 1243 (1243-2005-п) в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865" від 31 грудня 2005 року № 1310 (1310-2005-п) та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) . Рішення про визнання зазначених нормативно-правових актів нечинними судом не ухвалювалось.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення. Додаткова постанова у зазначеній справі судом не приймалась.

Отже, зазначені положення постанов Кабінету Міністрів України були визнані судом незаконними, а нечинними не визнавались і тому підлягали виконанню.

У зв'язку з викладеним, вимоги позивачки про перерахунок заробітної плати та інших виплат на підставі постанови Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року та постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року задоволенню не підлягають.

За правилами частини першої статті 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Так як обставини справи встановлені повно і правильно, але судами попередніх інстанцій порушені норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2010 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року підлягають скасуванню.