Приватна науково-виробнича фірма "Центр" (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Горлівської ОДПІ від 04 лютого 2010 року №0000762341/0 та № 0000772341/0.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Горлівської ОДПІ № 0000772341/0 від 04 лютого 2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 49500,00 грн., з якої: 33000,00 грн. - основний платіж, 16500,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Горлівської ОДПІ № 0000762341/0 від 04 лютого 2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 29664,00 грн., з якої: 19776,00 грн. - основний платіж, 9888,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В касаційній скарзі Горлівська ОДПІ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПНВФ "Центр", посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2010 року.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - Горлівської ОДПІ її правонаступником Горлівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АБ №195949 від 11 червня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Горлівська ОДПІ провела планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 31 березня 2009 року ПНВФ "Центр", за результатами якої був складений акт № 2686-23-3/23184400 від 21 вересня 2009 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 19776,00 грн., у тому числі: за 2007 рік - 17622,00 грн., за 2008 рік - 1745,00 грн., за 1 квартал 2009 року - 409,00 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення податкового кредиту за травень 2007 року на 33000,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість наданих йому ТОВ "Промислова компанія "Орвікс" послуг з облицювання композитним матеріалом будівель операторської, навісу, мийки, автосервісу та послуг з виготовлення стели та логотипів з неоновим підсвічуванням згідно договору №25/05-1у від 28 травня 2007 року у сумі 68629,37 грн., на суму 96370,63 грн. збільшив балансову вартість основних фондів окремих основних фондів 1 групи, на яку починаючи з 4 кварталу 2007 року нарахував амортизаційні відрахування у розмірі 10477,00 грн., а податок на додану вартість у розмірі 33000,00 грн., сплачений у складі вартості таких послуг, до складу податкового кредиту травня 2007 року, з огляду на те, що ПНВФ "Центр" не надало документів, оформлених відповідно до затверджених форм, які підтверджують факт надання позивачу таких послуг та використання таких послуг у господарській діяльності, а також зважаючи та не, що згідно бази даних ДПА у Донецькій області у ТОВ "Промислова компанія "Орвікс" відсутні необхідні умови для такого виду діяльності - відсутні фахівці відповідної кваліфікації та основні засоби, що свідчить про нікчемність укладеної між позивачем та ТОВ "Промислова компанія "Орвікс" угоди.

04 лютого 2010 року Горлівська ОДПІ на підставі вказаного акту перевірки та з урахуванням рішення ДПА у Донецькій області від 29 січня 2010 року № 1331/10/25-013-5 "Про результати розгляду повторної скарги" прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000762341/2, яким згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", визначила ПНВФ "Центр" суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 29664,00 грн., у тому числі: 19776,00 грн. - за основним платежем, 9888,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

04 лютого 2010 року Горлівська ОДПІ на підставі вказаного акту перевірки та з урахуванням рішення ДПА у Донецькій області від 29 січня 2010 року № 1331/10/25-013-5 "Про результати розгляду повторної скарги" прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000772341/2, яким згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", визначила ПНВФ "Центр" суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 49500,00 грн., у тому числі: 33000,00 грн. - за основним платежем, 16500,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що договір, укладений між позивачем та ТОВ "Промислова компанія "Орвікс", мав ознаки нікчемності, оскільки ТОВ "Промислова компанія "Орвікс" не мало відповідних трудових ресурсів та основних засобів, необхідних для надання таких послуг, з урахуванням того, що вказане товариство було виключене з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 21 квітня 2008 року, а свідоцтво платника податку на додану вартість цього товариства було анульоване 08 квітня 2008 року.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки витрати позивача підтверджені належними первинними бухгалтерськими та платіжними документами, зокрема, податковими накладними, платіжними дорученнями, актом приймання-здачі послуг від 31 липня 2007 року, та не заперечувався представником органу державної податкової служби в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, з урахуванням того, що на момент укладення та виконання оспорюваного договору ТОВ "Промислова компанія "Орвікс" було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, а також мало ліцензію серії АВ № 306592 на провадження будівельної діяльності зі строком дії з 20 лютого 2007 року по 20 лютого 2012 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За визначенням, наведеним у підпункті 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Амортизації підлягають, зокрема, витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Положеннями абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)та Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів, а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що факт надання позивачу ТОВ "Промислова компанія "Орвікс" (яке мало ліцензію серії АВ № 306592 на провадження будівельної діяльності зі строком дії з 20 лютого 2007 року по 20 лютого 2012 року - т.1 арк. справи 26) послуг з облицювання композитним матеріалом будівель операторської, навісу, мийки, автосервісу та послуг з виготовлення стели та логотипів з неоновим підсвічуванням згідно договору № 25/05-1у від 28 травня 2007 року та оплата їх вартості (у тому числі і податку на додану вартість) підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, актом приймання-здачі послуг від 31 липня 2007 року (т.1 арк. справи 15, 29-33), необхідність придбання таких послуг підтверджена актом обстеження стану будівель автомобільної заправної станції інженером ПНВФ "Центр" від 27 березня 2007 року (т.1 арк. справи 16).

При цьому, судом апеляційної інстанції було встановлено, що вказані обставини представником органу державної податкової служби не заперечувались, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість орган державної податкової служби визначив відсутність у позивача документів, оформлених відповідно до затверджених форм, а саме - акту за формою КБ-2в та відсутність у ТОВ "Промислова компанія "Орвікс" фахівців відповідної кваліфікації.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність вказаних доводів органу державної податкової служби, з огляду на те, що в силу положень частини 1 статті 838 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник, а також зважаючи на те, що у відповідності до пункту 2 наказу Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (v0237202-02) "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) форма № КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт" є обов'язковою для будівельних підприємств незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Горлівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2010 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2010 року залишити без змін.